Осборна і Доббіна. Таких антитез у тексті можна знайти чимало. Автор діє за законами зіставлення протилежностей, контрастних барв, примушуючи кожну ставати яскравішою, соковитішою. Контрастне зіставлення - могутній засіб підсилення художнього ефекту, і письменник володіє ним бездоганно. Однак ці зіткнення полюсів реалістично переконливі, вони не мають умовності й штучності.

Найчастіше вживана барва в палітрі художніх засобів Теккерея -іронія. Нею просякнуті всі сторінки твору. Вона не обминає жодного з персонажів, забарвлює майже всі ситуації, в яких ті опиняються. Іронія виникає як протилежність видимого і сущого. Вона звучить у авторських відступах, у портретах, діалогах, створюючи загальний тон цього великого художнього полотна.

Теккерей-сатирик розвінчує всі сфери буржуазно-аристократичного існування. Кохання, подружнє життя, стосунки між батьками і дітьми, між приятелями і приятельками виявляють під пером Теккерея свою справжню сутність. Постійним рефреном звучать у романі гіркі слова про ярмарок суєти, про марнославство, жалюгідну пустоту позбавлених вищої духовності себелюбців.

Сам письменник - один із найважливіших персонажів роману, моралізатор і обвинувач, не позбавлений, однак, і співчуття до деяких своїх персонажів. Він пише: «В міру того, як ми вводитимемо наших дійових осіб, я, за правом людини і брата, хочу попросити дозволу не тільки відрекомендовувати їх вам, а й часом сходити зі сцени та говорити про них; і якщо вони добрі й ласкаві, то хвалити їх і тиснути їм руки, якщо не дуже розумні, то часом тихенько сміятися з них разом із читачами, а якщо лихі й жорстокі, ганити їх найсуворішими словами, які лише допускає пристойність».

Теккерей помер 1863 р. у розквіті свого таланту. Відтоді у світовій літературі було створено чимало викривальних, сатиричних романів. Однак твори Теккерея і в наші дні не втратили своєї ідейної й художньої сили. Всупереч часовій відстані, яка ніколи не зможе зруйнувати по-справжньому велике мистецтво, його книжки і для сьогоднішнього читача залишаються живими й хвилюючими.

На 40-і роки припадає літературна діяльність й трьох сестер Бронте -Шарлотти, Емілі Джейн і Анн. Напрочуд обдаровані сестри прожили коротке й нещасливе життя. Народжені в сім'ї сільського священика з Йоркширу, вони чудово змалювали у своїх творах суворий болотяний край, де зростали. Втілили у прозі і віршах прагнення талановитих, непересічних людей до щастя, краси, любові, яких їм не вистачало у сірому, безбарвному житті.

Найвідомішою із сестер була Шарлотта Бронте (1816-1855). Два її кращих романи «Джейн Ейр» (1847) і «Ширлі» (1849) і в наші дні приваблюють читачів. Роман «Джейн Ейр» був екранізований, за ним створили і телеверсію. Це ще більше сприяло успіху у сьогоднішніх аматорів художньої літератури цього захоплюючого твору, сповненого драматизму і шляхетних пристрастей. Історія бідної гувернантки, її кохання до володаря таємничого замку, де вона працює вихователькою, його велике почуття до неї, яке він змушений приховувати, бо одружений із хворою, божевільною жінкою і не може її покинути, - усе здається нині давно відомим сюжетом. Справа в тому, що авторки так званих «жіночих романів» безсоромно використовують віднайдене