з усіх суспільних верств, вони дуже різні за всіма своїми особливостями, але мають одну спільну рису. Всі вони сноби, всі страждають на огидний снобізм, що, як пошесть, розповсюджується в Англії. Саме слівце - «сноб» -Теккерей вигадав ще у студентські роки разом із товаришами. За його власним визначенням, сноб - це індивід, що схиляється, плазує перед тим, хто стоїть на суспільній драбині вище за нього, і дивиться зверхньо на тих, хто стоїть нижче. Снобів можна зустріти в будь-якому прошарку суспільства. І багатії, і бідняки знаходять чим бундючитися, чим хизуватися перед своїми ближніми. Автор «Книги снобів» точно діагностував суспільну хворобу, яка, на жаль, не викорінена й досі, в тому числі й у нас. Нарисовість твору вписувала його в дуже широку літературну, жанрову течію, що з 30-х років XIX ст. розповсюдилася в пресі всієї Європи. Портрети «типових представників» різних соціальних верств, груп, професій тощо створювали в молоді роки і Бальзак, і Діккенс, і безліч інших літераторів. На цих нарисах вони вчилися реалістичній спостережливості й майстерності. Для Теккерея «Книга снобів», як і інші твори, була тим трампліном, з якого він злетів у вищі сфери художньої літератури, створивши свій шедевр «Ярмарок суєти».

«Ярмарок суєти» (1847-1848) - вершина творчості письменника. Цей роман - епічного характеру, події якого відбуваються у 10-30-і роки XIX ст. не тільки на Британських островах, а й на континенті. Твір Теккерея має підзаголовок «Роман без героя». І дійсно, в романі дуже багато старанно виписаних персонажів, долю яких автор уважно простежує протягом багатьох років. Однак усі вони за мірою до них авторського інтересу і відведеним їм місцем у романі приблизно однакові. Жодного з них письменник не виокремлює своїм особистим ставленням, своєю симпатією або любов'ю. Це одне з пояснень підзаголовка «Роман без героя». Іншим поясненням може бути й те, що жоден із персонажів не наділений автором такими позитивними рисами, які б допомогли йому стати справжнім героєм у морально-етичному плані, стати прикладом для наслідування. В романі - багато героїв у літературному розуміні цього слова, але немає жодного позитивного героя з великої літери. Хоча, правда, є один персонаж, який, начебто всупереч волі автора, вибивається на чільне місце і знаходиться у центрі всіх конфліктів і подій. Це Ребека Шарп - «антигероїня» роману. Є в романі і персонаж, хоча й не головний, але безперечно позитивний, людина - добра, безкорислива, безмежно скромна, вірна і віддана в любові тощо. Це бідолашний закоханий капітан (потім - полковник) Доббін. Навіть найприскіпливіше око не знайде в його вдачі якихось відразливих, неприємних рис. Негарний і бідний Доббін - дуже симпатична людина, але всупереч мужності й душевній силі героєм його назвати не можна. Надто дрібній меті присвятив він своє життя, надто блідий і пересічний його внутрішній світ.

Теккерей блискуче знаходить гармонію типового й індивідуального у створених ним характерах. Типізація ніколи не нівелює у нього особистість, не робить її ані схожою на іншу, ані абстрагованою моделлю

В. М. Теккерей