певних соціальних якостей. Кожен персонаж запам'ятовується своїми власними неповторними людськими рисами і водночас у кожному характері прозирає типове, соціально й історично обумовлене. Характери, створені Теккереєм, яскраві й соковиті, хоча, здавалося б, стосовно безвольної, млявої Емілії Седлі слово «яскрава» звучить дещо парадоксально. А проте так воно і є. Безбарвна як особистість, як жива людина, Емілія - яскрава як літературний тип. Це до кінця розкритий характерний для свого часу і свого середовища жіночий тип, жіноча доля. Все в Емілії Седлі переконливе, пояснене соціально, психологічно, зрозуміло і зримо. Умови її життя, виховання, завдання, що його могла ставити перед собою і здійснювати в житті ця молода жінка з багатої сім'ї, вузьке коло родинного існування, на яке були приречені сотні й тисячі подібних до неї жінок, - усе це робить сентиментальну вдову легковажного Осборна-молодшого концентрованим утіленням типового жіночого характеру доби. Однак якщо йдеться про яскраві жіночі типи, сильні жіночі характери, то найзначнішими в романі виступають два - це стара тиранка міс Кроулі та сирота Ребека Шарп.

Образ Ребеки Шарп - найбільший творчий успіх письменника. Серед усіх провідних персонажів роману лише Ребека та Доббін належать до простого стану. Незважаючи на всі відразливі риси Ребеки Шарп, незважаючи на те, що ця жінка змальована сатиричним пензлем, негативна оцінка її не буде вичерпною. Художник-реаліст Теккерей осягнув взаємозв'язок соціальних причин і духовних наслідків у формуванні людської вдачі, осягнув всебічно, без вульгарних спрощень, надмірної прямолінійності. Соціальна зумовленість характеру Ребеки Шарп простежується в романі дуже переконливо. Є похмура суспільна визначеність у тому, що ця обдарована, енергійна, вольова жінка марнує своє життя, манівцями йде до досягнення своєї мети - багатства, весь час балансує на грані вульгарного злочину, діє підступно й аморально, руйнує не лише свою репутацію, а й своє «Я». Однак у Ребеки була можливість змінити долю. Автор не визначає цю долю так жорстко, він показує й інші можливості самоствердження для людини з низів. Таким антиподом Ребеки виступає в романі Доббін. Суспільство і його теж намагається поставити на коліна, деморалізувати, зруйнувати духовно, але він протистоїть цим руйнівним впливам, зберігає чистоту і прекрасну наївність, високий ідеалізм доброї, порядної людини. Він не втрачає «живої душі», не втрачає людяності та гідності.

У критиці не раз згадувалося, що вже у вступному слові Теккерей наголошує на умовності своїх персонажів, називає їх ляльками ярмаркового театру маріонеток. Ці маріонетки дуже схожі на живих людей, але рухаються не з власної волі, а відповідно до того, за яку ниточку смикнув їх лялькар. Звідки ця метафора у романі? Хіба герої Теккерея не наділені щирими почуттями, хіба вони бездушні й безвольні ляльки з тирсою замість серця? Звичайно, автор інакше замислив цей образ, інший зміст вкладав у відомий вислів: «Світ - театр, а люди в ньому-актори» (в даному разі навіть не актори - маріонетки). У вступі він у цій образній формі втілив своє філософське розуміння суті історії та суспільного розвитку. Теккерей усвідомлював, що людина залежить від історичного процесу. Для нього історія впливає на людську долю, обставини життя формують особистість, тимчасом як окрема людина дуже