Автор роману приголомшив читачів і критиків, заявивши: «Емма Боварі - та це ж я!» В одній паризькій газеті з'явилася карикатура, де Флобер, мужчина майже двометрового росту, з широченними плечима й могутніми вусами, був зображений в легковажному дамському вбранні своєї героїні. Однак це був не жарт і не містифікація читачів, а зізнання автора в тому, що, створюючи образ пані Боварі, він використав і свій психологічний досвід. Письменник теж переживав розлад із навколишнім світом, невдоволення життям, бажання іншого, того, що конкретно не існує, але все це, зрозуміла річ, він переживав на іншому, незрівнянно вищому духовному й душевному рівні.

Роман «Пані Боварі» був новаторським твором за своєю поетикою та її основними компонентами. В епічних прозових жанрах такими компонентами, як відомо, є оповідь, опис і діалог. Характерною тенденцією розвитку роману в XIX ст. було те, що в його структурі дедалі більшого значення набував показ, який відтісняв оповідь та опис і водночас синтезував їх; свого завершення ця тенденція досягла у фло-берівській «Пані Боварі». Розпочинається цей роман у традиційній оповідній манері, ми чуємо голос оповідача, який знайомить нас із життям Шарля Боварі до одруження з Еммою. Далі оповідь поступово замінюється неопосередкованим зображенням дійсності, яка ніби сама себе подає у творі. Водночас Флобер відмовляється і від докладних описів, враховуючи ту психологічну закономірність, що чим докладніше письменник описує, тим менше читач бачить. Він замінює опис показом, який розрахований не на суто візуальне сприйняття, а на «внутрішній зір» читача.

Своєрідність психологізму Флобера. За своїми жанровими ознаками «Пані Боварі» наближається до соціально-психологічного роману, який виходить на перший план у реалістичній літературі другої половини XIX ст. Однак психологізм цього твору своєрідний і проявляється не у формі психологічного аналізу, що здійснюється із зовнішньої позиції всезнаючим і всюдисущим автором, як це маємо у Стендаля або Толстого. В романі «Пані Боварі» психологізм виявляється в інших формах, тут все, про що йдеться, постає як сприйняте й пережите кимось із персонажів, найчастіше Еммою. Зовнішнє й внутрішнє, фізичне та психічне тут зливаються й течуть єдиним потоком, психологізм насичує усю тканину тексту. Найадекватнішою формою його вислову стає невласне пряма мова, яку Флобер перший широко вводить у літературу. Це така форма мовлення, де голос автора й голос персонажа переплітаються, причому автор постійно допомагає персонажу висловити те, що йому важко або й непосильно передати словом. У результаті авторське мовлення ніби усувається, слово ніби віддається самому персонажу - це вже він виражає себе, передає свої думки й почуття, виявляє свою психологію.

Запитання і завдання

1. Які завдання ставив Флобер перед собою в романі «Пані Боварі*?

2. Чи визнавав Флобер поділ персонажів на «позитивних» і «негативних»? До яких нових принципів творення характерів він вдавався?

3. Як розкриває письменник бездуховність «побуту провінції»? Чи вдається він при цьому до сатиричних засобів?

4. У чому значущість образу Оме, його соціально-історичний і екзис-тенційний зміст?