мислить романтичними штампами епохи. В тому, що його життя не склалося, обернулося порожнечею, він готовий звинувачувати кого завгодно і що завгодно, тільки не самого себе.

У романі «Виховання почуттів» сучасність сприймалася Флобером як світ, позбавлений внутрішнього стрижня й сенсу, як порожнеча, закамуфльована зовнішньою строкатістю й рухливістю життя. Перед письменником постало завдання знайти художнє втілення цього світу, характерною рисою якого є беззмістовність, тріумф суєти, і це завдання було ним переконливо вирішене.

У «Вихованні почуттів» ослаблена фабульність, у ньому немає магістральних сюжетних ліній і вузлів, які замінюються мозаїкою дрібних буденних фактів і випадків. Дія в романі, вчинки й переживання Фредеріка та інших персонажів не залежать від суспільно-політичних подій та руху історії. Структура роману позбавлена драматизму, маємо в ній вільний потік міні-епізодів, сказати б, броунівсь-кий рух на поверхні й незрушність у глибині. Оповідь і аналіз послідовно замінюються показом, який стає основним художнім засобом. На відміну від «Пані Боварі» в романі багато діалогів і полілогів, але й вони тяжіють до показу як структурної домінанти. З цим пов'язана й відмова від невласне прямої мови, яка так майстерно й ефективно застосовувалася в «Пані Боварі». Загалом ще слід зазначити, що, задуманий як реалістичний, роман «Виховання почуттів» також торував шлях нереалістичним течіям і школам кінця XIX й XX ст.

До пізніх творів Флобера, написаних у 70-і роки, належить драматична феєрія «Спокусасвятого Антонія» (1874), роман «Бувар і Пекю-ше», що не був завершений і побачив світ після смерті автора, в 1881 p., і збірка «Три повісті» (1877). Щодо «Спокуси святого Антонія», то це була третя редакція твору, задуманого ще в часи романтичної молодості автора. Зберігши фабульну основу драми, письменник у третій, остаточній редакції скоротив її і надав ідейно-художньої завершеності. Цей твір відзначається складністю змісту, в ньому трактуються філософські, моральні й психологічні проблеми, що знаходять вираження в символіко-алегоричній формі. Роман «Бувар і Пекюше» автор визначив як «критичну енциклопедію у формі фарсу». В ньому йдеться про те, як два приятелі, Бувар і Пекюше, які своїм обмеженим обивательським мисленням нагадують аптекаря Оме з «Пані Боварі», вийшовши на пенсію, зайнялися вивченням філософії, наук, всієї суми знань, набутих людством. Та скептична критика в цьому творі спрямована не тільки на гротескні переломлення знань у сприйнятті «біснуватих міщан», а й на самі знання.

До збірки «Три повісті» ввійшли три невеликі твори пізнього Флобера, один із них, «Проста душа», на тему із сучасності, і два, «Легенда про святого Юліана» та «Іродіада», на теми легендарно-історичні. Перша повість - це сумна історія життя селянки-служниці Фелісіте, «простої душі», котру, як писав Флобер, «життя обділило в усьому, позбавивши її навіть можливості когось любити й про когось піклуватися, чого вона найбільше потребувала». Це «звичайна розповідь про одне непомітне життя, життя бідної селянської дівчини», яка «любить спершу мужчину, потім дітей своєї господині, небожа, старого, за котрим доглядає, нарешті - папугу; коли папуга помирає, вона замовляє його чучело і, помираючи, приймає папугу за святого духа. Тут немає ніякої іронії, навпаки, тут все серйозно і печально».