інтересами й уподобаннями. Суспільна місія священика - бути духовним наставником своєї пастви, вміти зцілювати стражденні людські душі. Проте добродій Бурнізьєн найменше до цього здатний, зате добре вміє лікувати корів і серед фермерів має репутацію гарного ветеринара. Невипадково роман Флобера викликав обурення в клерикальних колах Франції, де образ Бурнізьєна був сприйнятий як карикатура на духовенство. А насправді письменник такого завдання перед собою не ставив, у його романі кюре - це, власне, одна з гримас «побуту провінції», з рідкісною виразністю передана в цьому образі втрата духовності міщанським середовищем.

По-своєму виразні й типові в «побуті провінції» коханці головної героїні Леон і Родольф. Перший з них - клерк нотаріальної контори, людина практична, незначна й лякливо обережна, він вдається до романтичних поз, скаржиться на розчарування, самотність, меланхолію, чим і приваблює Емму. На той час (дія роману відбувається в 30-х роках XIX ст.) романтизм у Франції ввійшов у моду, і, спустившись у міщанське середовище, став набутком леонів і родольфів. При цьому відбулося його окарикатурення й вульгаризація, що й обігрується іронічно автором «Пані Боварі». Романтичними кліше «озброюється» не тільки Леон, а й вульгарний Родольф, провінційний дамський серцеїд і спокусник головної героїні.

Однак найзначніша й найколоритніша постать йонвільського середовища - аптекар Оме. Це «грандіозний за своїм соціальним змістом і значенням образ» (Б. Реїзов). На відміну від інших обивателів містечка Оме начебто й не замикається в побуті, його інтереси нібито широкі та різноманітні. Він схиляється перед наукою і сам займається «дослідженнями»; він поборник прогресу й освіти, «філософ» і «вільнодумець», що висміює релігію; за політичними поглядами він ліберал і перебуває в опозиції до уряду; йому не чужа громадянськість, він співпрацює в місцевій газеті й часто виступає з критикою влади. При цьому Оме - не мольєрівський Тартюф, він по-своєму вірить у те, що велемовно проголошує, хоча щирість його віри, відданість «принципам» не слід перебільшувати. Проте справа передусім у тому, що за всім цим стоїть поверховість розуміння, міщанська обмеженість і самовдоволеність, а головне - дріб'язковий практичний розрахунок. Опозиційність Оме, зрештою, пояснюється тим, що, на його думку, уряд не вміє цінувати й відзначати гідних людей, а найдостойніша людина в його очах - він сам. І коли з'явилася можливість одержати орден, він «примирився» зурядом. Значущість образу Оме в тому, що він втілив характерні риси епохи переможного міщанства, її провідну тенденцію. І не випадково роман завершується рядками про процвітання Оме, його тріумф.

Особливе місце в романі посідає лихвар Лере, який відіграв лиху роль у долі головної героїні. Лихварі належать до репрезентативних образів «Людської комедії» Бальзака, і в змалюванні Лере з усією наочністю розкривається відмінність Флобера від його попередника. Лере найменше схожий на бальзаківських «тигрів» фінансового світу, на того самого Гобсека, в якому поєднуються скнара і філософ. У Флобера лихвар Лере дуже пересічний, буденний, це дрібний хижак, павук, що тихенько й облесливо тче павутину, в якій заплутується недосвідчена Емма. Вичекавши момент, він накидається на свою жертву й стає безпосередньо причиною її самогубства. Лихвар Лере