Флоберові нерідко закидали байдужість, а то й жорстокість, з якими він змальовує своїх персонажів, і на цій підставі звинувачували його ледве не в людиноненависництві. Повість «Проста душа» може бути одним із найпереконливіших спростувань цих тверджень, породжуваних поверховим розумінням особистості письменника і його творчості. Відомий французький письменник Анатоль Франс, який особисто знав Флобера, писав про нього: «Гюстав Флобер був дуже добрий. Він мав якийсь гідний подиву запас ентузіазму й доброзичливості. Ось чому він так часто шаленів. З будь-якого приводу він готовий був кинутися в бій. З ним відбувалося те, що й з Дон Кіхотом, якого він так шанував».

Незмінним творчим принципом Флобера було: глибоко пізнавати й досконало втілювати. Своїми творами він прагнув говорити правду про життя, відмовляючись від будь-яких втішаючих ілювій. Тому потрібні були постійні мистецькі надзусилля, щоб цю правду перетворювати на справжнє мистецтво. Так народжувалася чудова й гірка проза Гюстава Флобера, реаліста і в чомусь романтика, одного з кращих майстрів художнього слова у французькій і світовій літературах. Він мав на неї великий і різнобічний вплив, який зберігається й у XX ст. З одного боку, ним незмінно захоплювався реаліст Максим Горький, знаходячи в ньому митця, у якого «дивовижно розвинене відчуття форми», і образ, ним створений, з'являється «майже фізично відчутним і ніби в трьох вимірах». З другого боку - з великою повагою ставилися до нього письменники-модерністи, зокрема Марсель Пруст, а Джеймс Джойс називав його своїм учителем.