Гі де Мопассан, його літературний учень, так згадує уроки і вимоги свого наставника: «Яка б не була річ, про яку ви заговорили, є тільки один іменник, щоб назвати її, тільки одне дієслово, щоб передати її дію, і тільки один прикметник, щоб її означити. І треба шукати до того часу, доки не будуть знайдені цей іменник, це дієслово і цей прикметник, і ніколи не слід задовольнятися приблизним, ніколи не слід вдаватися до підробок, навіть вдалих, до мовних фокусів, щоб уникнути труднощів».

Рання творчість Флобера розвивалася в річищі «несамовитої романтики», течії пізнього французького романтизму, що поширилася в 20-40-і роки. «Несамовиті» романтики прагнули «вивернути світ навиворіт», показати приховану потворність того, що відбувалося повсякчас і сприймалося як належне. Все те нелюдське й жахливе, що автори готичних романів другої половини XVIII ст. знаходили в середньовіччі, «несамовиті» романтики переносили у свій буржуазний час. На противагу благополучному оптимізмові тогочасного суспільства вони сповідували найпохмуріший песимізм. Молодий Флобер був увесь у полоні цього «несамовитого» умонастрою. Ним пройняті його повісті, драми й оповідання другої половини 30-х і першої половини 40-х років.

У другій половині 40-х років Флобер поступово відходить від «несамовитої романтики» і стає на позиції реалізму, але реалізму іншого типу, ніж бальзаківський. На початку 50-х років цей процес у його творчості завершується. У вересні 1851 р. він розпочинає роботу над романом «Пані Боварі», твором, який знаменує не тільки новий етап його творчої біографії, а й розвитку французької і європейських літератур. 

Проте це не означає, що з романтизмом було повністю покінчено і він став лише пройденим етапом творчості письменника. Насправді було все набагато складніше: Флобер переходить до іншого стилю письма, розробляє «об'єктивний метод», але річ у тім, що у своєму світосприйнятті, в душі він залишається романтиком. Не важко помітити, що його об'єктивність приховує обурення та ненависть до дійсності, і в тому, з якою гіркотою та зневагою змальовує він «життя кольору плісняви», відчувається темперамент романтика.

Роман Флобера небезпідставно вважається першим завершеним втіленням реалізму другої половини XIX ст., про художню систему якого йшлося раніше, у вступі. Тут Флобер розробляє свій «об'єктивний метод», який був сприйнятий у різних варіаціях провідними французькими письменниками другої половини XIX ст. -Е. і Ж. Гонкурами, Гі де Мопассаном, Е. Золя та ін. Літературна творчість під його пером стає художнім дослідженням відчуженої дійсності, від якої автор принципово відмежовується. Не сприймаючи суб'єктивізм романтиків, Флобер наполягає на усуненні авторської присутності у творі. Шанобливо ставлячись до Бальзака, він осуджує сюжетні «невірогідності» та «перебільшення» в змалюванні персонажів у «Людській комедії». Флобер відмовився від поділу персонажів на позитивних і негативних, вважаючи це літературною умовністю; як і реальні люди, його персонажі поєднують позитивні й негативні риси у складному переплетінні й різних співвідношеннях.