Флобер — характерний представник реалізму другої половини XIX ст.

За усталеними уявленнями вершинами французької реалістичної прози минулого століття є творчість Стендаля (Анрі Бейля), Оноре де Бальзака і Гюстава Флобера. Два з названих письменників жили й творили в першій половині XIX ст., а третій - Флобер - у другій половині цього століття. Звідси ще одне стереотипне уявлення про нього як письменника, який продовжував і розвивав традиції своїх попередників. Однак реалізм Флобера як на змістовому, так і на художньому рівні настільки відрізняється від реалізму Стендаля і Бальзака, що, по суті, є якісно новим явищем. У його творчості бере початок чимало нових настанов і тенденцій, які набудуть розвитку в літературі наступних епох. Тому він вважається однією з основних постатей літературного процесу другої половини XIX ст.

Біографія Флобера не багата на визначні події, проте вирізняється насиченістю і напруженням внутрішнього, духовного життя. Він народився 12 грудня 1821 р. у Руані в родині лікаря-хірурга. Його батьки були далекі від мистецтва, але в хлопчика вже в дев'ятилітньому віці проявилося літературне обдаровання, він писав сценки-жарти, а згодом - романи й історичні розвідки. Рано визріло у нього і критичне ставлення до суспільного середовища.

1839 р. Флобер закінчив Руанський колеж, а через три роки вступив на юридичний факультет Паризького університету, який згодом залишив. 1844 р. він оселився в садибі Круассе на березі Сени, поблизу Руана, і провів там майже все своє життя. Іноді Флобер приїздив до Парижа, де займався літературними справами, зустрічався з друзями, відвідував театри. У 1849-1851 pp. подорожував Близьким Сходом, побував у Сирії, Палестині, Єгипті, а в 1859 р. - у Північній Африці, на руїнах Карфагена, що було пов'язано з роботою над історичним романом «Саламбо».

Невелика рента, залишена батьком, дала змогу Флоберові займатися літературною творчістю, не турбуючись про заробіток на хліб. Він був справжнім подвижником літератури, жив нею, служив їй самовіддано все життя. Стали майже легендою вимогливість письменника до себе, його ненависть до будь-якої фальші й підробок у мистецтві.