Однак це зовсім не означає, що його власна біографія зводиться нанівець, що він перетворюється на письменника-анахорета¹, який підміняє дійсний світ вигаданим. Подібне зовсім не в його природі, він не втрачає жадібного інтересу й смаку до життя, бурхливого темпераменту й непогамовної енергії, залишається людиною дуже активною і діяльною. Йому просто ніколи: його обсідають грандіозні задуми, підганяє честолюбство і, можливо, неменшою мірою невблаганні кредитори, які вимагали виплати боргів.

А тепер поглянемо, як протікав у Бальзака творчий процес. Писав він ночами, коли ніщо не могло відволікати його від роботи. Бальзак не визнавав роботи уривками: «Я не можу працювати, якщо я змушений буду перервати роботу й вийти хоча б на прогулянку. Я ніколи не працюю годину або дві». Для творчої праці йому потрібно було десь шість-вісім годин, щоб можна було надовго ввійти в уявний світ і зажити життям своїх героїв. Лягаючи спати рано ввечері, Бальзак прокидався десь близько дванадцятої і йшов у свій кабінет - порожню кімнату, де не було нічого, крім простого письмового столу, а на ньому - кілька книг класиків (для натхнення), стос старанно підібраного паперу і застругані воронячі пера. Сідаючи творити, він вдягався в знаменитий балахон, схожий на чернецьку рясу.

Самий творчий процес у Бальзака чудово змальований у біографічній книзі відомого австрійського письменника С. Цвейга. Ось наприклад: «Бальзак пише й пише, без пауз, без зупинки, його фантазія, запалавши, горить невпинно. Вона, наче лісова пожежа, перебігає від стовбура до стовбура, все палкіше й несамовитіше - і, нарешті, вогонь охоплює все навкруги.

...Година, дві, три, чотири, п'ять, шість годин, іноді сім і навіть вісім. Жоден екіпаж більше не котиться по провулку, ані звуку в будинку й кімнаті, лише тихеньке скрипіння пера та зрідка шелест відкладеного аркуша. Надворі вже світає, але Бальзак про це не знає. Його день - це тільки невеличке коло від свічки, і немає жодних людей, крім тих, що він щойно створив, ніяких доль, крім тих, що він вигадав у процесі творчості; немає простору, немає часу, немає світу, крім того, що знаходиться в його власному космосі».

Однак навіть безмежна воля не може нічого вдіяти, коли вичерпався запас сил. Будь-хто припинив би роботу, але Бальзак не здається, він підводиться й готує каву, щоб знову й знову приводити в рух стомлену уяву. Проте з часом дія кави ставала все коротшою, і йому доводиться збільшувати кількість чашок цього підступного зілля. Про один із своїх творів він писав, що довів його до кінця лише завдяки «потокам кави». Це зловживання кавою поволі, але невідступно руйнувало його від природи міцний організм.

Л. Буланже. Портрет Бальзака в робочому одязі

Іноді Бальзак скаржився: «Завжди одне й те ж: ніч за ніччю і все нові томи. Але ж те, що я хочу створити, таке величне й неосяжне». Це

'Анахорет - самітник, відлюдник.