На початку 40-х років це ціле отримує остаточну назву «Людська комедія», яка вдало передає його специфічний зміст і водночас дає йому оцінку, далеко не однозначну. Тому ця назва тлумачиться по-різному. Так, один із радянських бальзакознавців писав, що вона «зневажлива, небезстороння й гостро оціночна», оскільки французьке буржуазне суспільство було для письменника «явищем, яке необхідно піддати критиці, викрити й осудити». В тому, що подібна настанова в «Людській комедії» існує, немає сумніву, але справа в тому, в якій тональності ця настанова реалізується. Очевидно, автора наведених рядків ввело в оману слово «комедія» у назві бальзаківського творіння і він у її розкритті перебільшив роль комедійно-викривального елементу. Але ж і у викриванні Бальзак теж більше патетичний, ніж насмішливо-комедійний, і на зображуване він дивиться в розрізі, що тяжіє до трагічного. За основним змістом та інтонацією його творіння -це швидше трагікомедія людського існування в новому світопорядку, який, на його думку, ставить під загрозу все високе, гідне, прекрасне в житті та людині. Не слід забувати й про те, що назва епопеї виникла не без впливу Дантової «Божественної комедії», в якій лексема «комедія» зовсім не пов'язана зі сферою комічного. А момент асоціативності з «Божественною комедією» істотний у назві, яку Бальзак дав своєму творінню.

У 1842 р. Бальзак написав передмову до «Людської комедії» і опублікував її проспект, який у загальних рисах збігається зі схемою, описаною в листі до Е. Ганської. Однак є між ними й істотні розбіжності. В проспекті «Етюди про звичаї» були не тільки розширені, а й поділені на шість розділів-«сцен»: «Сцени приватного життя», «Сцени провінційного життя», «Сцени паризького життя», «Сцени воєнного життя», «Сцени політичного життя» і «Сцени сільського життя». Бальзак напружено працює, заповнюючи каркас «Людської комедії», якоюсь мірою доробляючи раніше написані твори, щоб вони, вже як її складові, краще відповідали вимогам цілого.

Важко сказати, яким був би обсяг «Людської комедії», якби письменникові повністю вдалося здійснити задум, бо він весь час змінювався. За каталогом «Людської комедії», складеним у 1844 p., вона мала включати сто сорок чотири твори, з яких він встиг написати дев'яносто шість. При цьому не всі її частини рівномірно заповнювалися автором. З другої половини 30-х років, коли був складений її план, основну увагу він приділяв написанню «Етюдів про звичаї», першого ярусу «Людської комедії», на якому далі мали зводитися «вищі» її яруси. Проте і тут не всі «сцени» заповнені однаковою мірою. По суті, лишилися ненаписаними «Сцени воєнного життя», до яких Бальзак уже пізніше відніс згадуваний роман «Шуани» й оповідання «Пристрасть в пустині». Лише наполовину були написані «Сцени політичного життя», в яких слід виокремити романи «Темна справа» й «Депутат із Арсі».

Над «Філософськими етюдами» Бальзак активно працював лише в першій половині 30-х років, коли й була написана переважна їхня більшість, зокрема всі романи - «Шагренева шкіра», «Луї Ламбер», «Пошуки абсолюту» й «Серафіта». Далі ж робота над «Філософськими етюдами» в основному була відкладена до завершення «Етюдів про звичаї», щоб дати гідне узагальнення конкретній «історії суспільства».