далечінь, а він, виявляється, тут!..» Він знімає клітку з пташкою і дарує її сусідці пані Барленго (це і є Берилюна) для недужої внучки. Проте це не фінал п'єси. Було б надто просто і банально тлумачити символ Синього птаха лише як скромне щастя родинного вогнища. І автор не вдовольняється такою символікою. Подарована горлиця принесла радість хворій дівчинці лише на мить, бо виривається з рук і вилітає. Щастя не можна затримати, привласнити, приручити. Воно завжди попереду, завжди у мріях і сподіваннях, за ним треба йти все життя, шукаючи його в усіх усюдах - чудове, світле, невловиме. Таким видається головний символ драматичної казки Метерлінка. Синій птах, як і Синя квітка романтиків, не дається в руки, він тільки вабить нас усе життя, визначає наші сподівання і діяння.

Простий сюжет п'єси типовий для фольклорної, а досить часто -для літературної казки. Це - небезпечна мандрівка сміливого й шляхетного героя, який мусить подолати заради щастя, любові, багатства різні перешкоди, перемогти чудовиська і стихії, повернутися додому переможцем. Хлопчик Тільтіль цілком відповідає своїми людськими якостями образу фольклорного позитивного героя. Він - мужній, добрий, благородний, щирий і вдячний, втілює найвищі якості чоловіка, хоч і є ще малим хлопчиком. А Мітіль - справжня маленька жінка і в усьому хорошому, і у своїх слабкостях. Дітей, як це не раз буває у казці, супроводжують тварини - Пес і Кішка, що також є носіями рис, притаманних таким казковим тваринам, - відважний, благородний Пес, надія хазяїна, і улеслива, підступна, хитрюща Кішечка, якої ніяк не може розкусити наївна Мітіль. Інші супутники брата й сестри -Хліб, Вогонь, Вода, Молоко, Цукор - істоти казкові й знакові, що репрезентують різні людські вдачі, різні темпераменти й типи поведінки. Вогонь - звичайно щ, палкий, рухливий, легко спалахує гнівом; у Води - очі завжди на мокрому місці; Цукор - рафіновано витончений та солодкий; Хліб - добродушний товстун. Однак усі ці персонажі психологічно складніші, аніж фольклорні.

Інші герої, що з'являються тільки в окремих картинах, мають найчастіше значне символічне й філософське навантаження, як, наприклад, Сон, Смерть, Духи Дерев, Тварини, різні Блаженства, Час, Блакитні Діти тощо. Вони втілюють різні аспекти, різні часові площини, різні цінності людського життя, людську пам'ять й уявлення про майбутнє тощо. Напрочуд гарні, поетичні, таємничі картини п'єси теж мають символічне значення, навіюють певний емоційний стан. Автор весь час коментує, яким має бути освітлення тієї чи іншої картини, створює справжню світлову партитуру п'єси-казки. Освітлення теж якнайчастіше пов'язане з настроєм персонажів і глядачів й загальним оптимістичним звучанням цілого.

У своїй праці «Скарби смиренних» Метерлінк стверджував, що перемога добра - це справа не далекого майбутнього, вона вже відбулася, моральні скарби ховаються не десь, а в нашій власній душі, їх треба лише освітити, щоб вони заграли тисячами кольорових вогнів, як самоцвіти. По-іншому цю саму думку він висловив у «Синьому птахові». Щастя - багатогранне, воно в усьому, що нас оточує: природі, родині, хатньому затишку, щоденній праці, дружньому спілкуванні, підтримці інших і щедрій віддачі свого тепла людям.

Не можна не погодитись із словами перекладача і критика Н. Мінського: «Синій птах» залишиться надовго, можливо, назавжди,