відтворити приховану, незбагненну сутність речей, усього сущого; крізь видиму, стерту, банальну поверхню буденності, розриваючи й руйнуючи її, дійти до абсолютної, всезагальної, позачасової Краси і Мудрості, до ідеального буття. Доктрина символізму мала великий вплив на художню практику багатьох майстрів слова в різних країнах, у тому числі й в Росії. Драматургія Метерлінка привертала увагу своєю незвичністю і поетичністю, примхливим і таємничим у сюжеті та загадковістю характерів. Внутрішньо напружена сценічна дія, багатозначність символічного слова та образу, піднесеність і складність почуттів і багато іншого відрізняло її від ницих салонних п'єс та поширених побутових драм і комедій, створених у натуралістичному дусі. Хоча слід зазначити, що ці два напрями в мистецтві не були розділені прірвою. Натураліст Гауптман ще у 90-і роки створив символістський «Потонулий дзвін», та й Ібсен, схильний у 70-80-х роках до певних натуралістичних мотивів, останнє десятиліття творчості працював у дусі символізму. Можна помітити, що натуралізм і символізм часто наближаються один до одного.

Однак усе це стає очевиднішим лише з часом. Сучасниками Метерлінка він і натуралісти сприймалися як абсолютні антиподи. Саме ця відмінність від багатьох його сучасників приваблювала глядачів і викликала захоплення театральних фахівців.

Ранні п'єси автора наповнені атмосферою, схожою на сон, важкий, тягучий, нестерпний, коли хочеться скинути з грудей задушливий тягар. Як приклад, можна навести «Смерть Тентажіля». Вже з перших реплік персонажів автор нагнітає почуття непевності, таємничості, страху. Ігрена, сестра малого Тентажіля, говорить хлопчику: «Твоя перша ніч на нашому острові буде неспокійна, Тентажілю. Навколо нас уже реве море, дерева стогнуть. Пізно. Місяць ховається за тополями, що з усіх боків обступили палац... Ми, здається, тут самі, хоча треба бути весь час насторожі. Тут чекають на наближення найменшого щастя. Майбутньому я не довіряю...» Далі йдеться про те, що хлопця привезли за наказом королеви, таємничої особи, яку не можна побачити. Вона стара і безмежно могутня. Певно, вона боїться втратити йладу - свій трон, тому й наказала привезти можливого, а отже й небезпечного для неї наступника - внука Тентажіля.

Уже в першій дії (усі 5 дій дуже короткі) ключовими словами, що задають тон, створюють тривожний настрій, є такі, як «тіні», «коридори без вікон», «щось ховається», «хотіла бігти, тане могла», «мертві дерева», «чорний замок», «свіже повітря не доходить», «немає трави», «підслуховувати», «ми живемо тут, відчуваючи непоборний тягар на душі» і т. д. Цими емоційно вагомими лексичними засобами підсилюється хвилююче напруження, яке зростає від дії до дії. Сестри і їхній маленький братик безсилі перед королевою, яка «живе у своїй високій вежі і зводить зі світу одного за одним, і ніхто не наважується відповісти ударом на удар. Вона пригнічує нашу душу, немов могильний камінь, і ніхто не насмілюється його скинути». Жодні зусилля, найміцніші залізні двері, покора і благання не можуть захистити Тентажіля. Нещасна дитина помирає.

Якщо звернутися до назви п'єси лауреата Нобелівської премії Семюеля Беккета «У чеканні на Годо», де також ідеться про чекання чогось невимовно таємничого і загрозливого, зміст п'єси Метерлінка