про Тентажіля можна було б визначити: «У чеканні на смерть». Вони взагалі багато у чому схожі, ці два такі різні твори - символічний і модерністський. І передусім - своєю загадковістю, наростаючим нервовим напруженням, своїм песимізмом і трагізмом. Невипадково драматургію бельгійця називали «драматургією смерті».

Метерлінк для створення відповідного емоційного настрою використав відомі романтичні кліше, образи й слова, запозичені романтизмом з готичної поетики XVIII ст., які в драматичному творі завдяки наочності, акторській грі, декораціям та освітленню сцени, музиці й шумовим ефектам - набувають особливої емоційної сили і впливу. Все це й багато іншого забезпечило успіх раннім п'єсам драматурга, як і їхня поетичність, якась чарівлива ніжність та меланхолійність.

Не аналізуючи докладно інші п'єси Метерлінка цього першого періоду творчості, відзначимо, що принцип їхньої побудови, прийоми створення емоційного напруження, лейтмотиви і характерні персонажі варіюються, але лишаються незмінними за своєю суттю. Це випливало з розуміння драматургом істинного завдання мистецтва - показати «трагізм життєвої повсякденності», а також із сформульованого ним драматургічного принципу «статичного театру». Під цим терміном він розумів театр, в якому головне не події, а внутрішнє життя героя, його духовні боріння та прагнення ідеалу. До того ж усе це можна і слід передавати не лише словом, а й красномовним мовчанням і замовчуванням, бо найчастіше люди говорять про несуттєве, другорядне, а їхні справжні почуття і думки лишаються невисловленими. Ці ідеї Метерлінка знайшли своє втілення у драматичних творах інших письменників, не символічного, а реалістичного типу художнього мислення, були співзвучні і формальним шуканням Ібсена, і пізнішим відкриттям А.Чехова.

П'єси передвоєнного періоду, зокрема «Синій птах», формально перегукуються з п'єсами, написаними у 80-90-і роки XIX ст. Однак суттєво змінився їхній загальний настрій, вони стали світлішими, їхні герої втратили свою безпорадність і пасивність, у них з'явилася ясна, шляхетна мета й надія на її здійснення.

П'ЄСА «СИНІЙ ПТАХ»

«Синій птах» - одна з найбільших за обсягом п'єс Метерлінка -шість дій та дванадцять картин. Автор старанно, з багатьма подробицями викладає не лише те, якими мають бути декорації кожної картини, а і як слід вигадливо одягти численних персонажів, яких у цій романтичній казці понад сімдесят. При цьому деякі з них досить незвичні, як, наприклад, Нежить, Дух Бука, Найситіше Блаженство або Король Дев'яти Планет. Великі Радощі драматург радить одягти у «яскравий одяг тонких і ніжних відтінків: троянди, що ряхтять на сонці вод, янтарної роси, ранкової блакиті і т. д.». А ось численних тварин він бачить у стилізованому селянському одязі. Яскраві й прозорі барви сценічних костюмів суттєві для цього твору, бо вони є елементом його загальної радісної, сповненої світлих сподівань атмосфери. Навіть такий персонаж п'єси, як Ніч, відзначається не похмурістю, а загадковою красою. На ній мають бути «широка, чорна, з вогненно-золотистим відтінком риза, всипана зірками, що таємничо виблискують. Вуаль, темно-червоні маки і т. д.». Коли 1907 р. Московський Художній театр