Цікаво, що образ «пророка» Бранда прямо перегукується з образом проповідника Заратустри з уславленого твору Ф. Ніцше «Так казав Заратустра». Навіть образ гір в обох творах має подібну символічну функцію, не кажучи вже про однакове ставлення обох авторів до маси, темної, забобонної, лінивої, нездатної зрозуміти своїх пророків. Звичайно, є й суттєві відмінності, зокрема в розумінні ідеалу в «Бранді» й «Заратустрі». Важливо лише зауважити, що п'єса Ібсена була написа на 1866 p., а «Так казав Заратустра» Ніцше 1883-1884 pp., тобто майже на двадцять років пізніше. І, безумовно, можна говорити про вплив Ібсена на Ніцше, а не навпаки.

П' єса «Пер Гюнт». Через рік Ібсен представив публіці новий шедевр -уславлений поетичний твір «Пер Гюнт» - один із найскладніших і наймасштабніших у його доробку. Більшість людей, яка цікавиться музикою, знає чудову ліричну пісню дівчини Сольвейг і прегарну сюїту з музичного твору, створеного великим норвезьким композитором Едвардом Грігом за мотивами п'єси-поеми «Пер Гюнт». Це не такий уже частий в історії культури випадок, коли літературна першооснова і написана до неї музика зливалися б так органічно, були б настільки конгеніальні. А втім, обидва митці широко й природно використовували скарби національного фольклору. Народні мелодії, як і казки, легенди, пісні, є основою кожного із цих творів.

Найцікавішим у п'єсі-поемі є не її авантюрний сюжет, сам по собі захоплюючий і незвичний, а характер героя, напрочуд суперечливий і оригінальний. Захоплюють також фантастичні елементи в історії Пера, його спілкування з потойбічними істотами - тролями, гномами, кобольдами, відьмами, лісовиками, їхній руйнівний вплив на нестійку егоїстичну вдачу цієї людини. І, звичайно ж, зворушлива історія вірного кохання Сольвейг до безпутного Пера Гюнта.

П'єса вражає своєю складністю, що виявляється не лише в нескінченних поворотах долі, запаморочливих пригодах честолюбного й егоїстичного норвежця майже на всіх континентах, у реальному і фантастичному світах. Головна складність - у незвичайній ідейній насиченості твору, у багатстві закладених у ньому смислів, натяків, сатиричних випадів, актуальних на той час критичних міркувань і образів із різних сфер норвезького та європейського життя. «Пер Гюнт» дивує своєю метафоричністю, багатошаровістю образів і колізій. Тут знаходимо гостру критику провінційного застою в духовному світі норвежців, розвінчання ідеалізованих романтиками уявлень про минуле країни, безжальне викриття грубості й невігластва в житті селян, саркастичне висміювання обивателів із найбагатших країн світу, які керуються брутальною мораллю накопичення і т. д. Водночас твір перейнятий високою поезією. В ньому бринить прегарна мелодія людяності й любові, уособлена в постаті «вічної жіночності» Сольвейг. Можна стверджувати, що, розвінчуючи старий романтизм, Ібсен творив нові романтичні образи.

З кінця 70-х років починається особливий період у творчості Ібсена. В цей час він пише такі п'єси, як «Підпори суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Привиди» (1881), «Ворог народу» (1882), «Дика качка» (1884), які найчастіше ставили і ставлять на сцені. Всі вони відтворювали важливі суспільні, моральні, психологічні проблеми, які відбувалися в контексті нового часу, отже, були животрепетно актуальними. Автор застосував майстерно розроблену, захоплюючу