чала колись суму, потрібну на поїздку до Італії хворого чоловіка для лікування. Заради повернення на свою посаду Крогстад починає шантажувати дружину свого начальника. Він вимагає, щоб Нора вплинула на Хельмера, а інакше загрожує розповісти правду про підроблений підпис. Банкір не слухає дружини, відмовляється виконати її прохання. Боржниця безсила допомогти шантажистові. Тоді він надсилає викривального листа її чоловікові. Нора у безмежному відчаї. Вона не може відчинити скриньку для листів і витягти цей загрозливий документ, бо у неї ніколи не було ключа. Торвальд вважає, що його «пташка, білочка» не може вести приватного листування, а отже, доступ до скриньки їй не потрібен. Безневинний предмет - оця скринька для листів - стає у п'єсі надто промовистою. Вона не лише підсилює драматичне напруження, а й є ще одним свідченням залежності, безправ'я Нори. Такими насиченими глибшим символічним змістом у п'єсі є й інші речі: різдвяна ялинка або костюм для тарантели. Кульмінаційною є сцена в домі подружжя під час бенкету у сусідів, на якому Торвальда вітають із приводу його призначення директором банку. Нора має виконати для розваги гостей тарантелу. В якому нервовому стані танцює Нора розуміють глядачі, а не учасники бенкету на сцені, які захоплені її виконанням. Повертаючись із гостей, задоволений Хельмер заглядає у скриньку для листів. І тут відбувається те, чого підсвідомо очікувала й боялася Нора. Хельмер читає лист і його єдиною реакцією є страх за свою кар'єру. Він ображає Нору як злочинницю, стверджує, що така аморальна жінка не має права виховувати дітей, малює її принизливе майбутнє, вічне упокорення в сім'ї.

У драмі є важлива, але другорядна лінія відносин Нориної подруги Кристини Лінне і її колишнього коханого, того ж Крогстада. Під впливом почуття до цієї жінки Крогстад повертає фатальний вексель. Конфлікт начебто розв'язано. Однак це вдовольняє лише егоїста і кар'єриста Хельмера. Він намагається залагодити враження від свого істеричного вибуху, знову звертається до дружини з ласкавими словами, називаючи її «білочкою» і «жайворонком». Однак полуда спала з очей Нори, вона побачила справжню сутність людини, яку любила, з якою жила всі роки. Вона висловлює Хельмеру все, що думає про їхній шлюб. Героїня п'єси вирішує покинути золоту клітку свого ілюзорного щастя. Щоб бути дружиною і матір'ю, вона насамперед має стати людиною. Нора залишає Хельмера і дітей. Умовляння не можуть змінити її рішення. Останньою крапкою в п'єсі є стукіт дверей, які зачиняються за Норою.

Крок героїні був таким незвичним для часів написання п'єси, що більшість не могла з ним погодитися. Ібсену довелося пом'якшити кінцівку для німецької сцени. В новому варіанті Нора, спустошена, змучена від переживань, від вирішальної розмови з чоловіком, кидає останній погляд на сплячих у своїх ліжечках дітей і падає безсила на стілець біля дверей їхньої кімнати. Завіса. Проте сам драматург наполягав на тому, що п'єсу треба ставити саме з першою кінцівкою - залишення Норою домівки, крахом її родинного життя.

Тема свободи й несвободи особистості постійно хвилювала драматурга, він розробляв її в кожній із своїх п'єс. Проте особливо виразно розкрита вона у тих творах, де йдеться про найбільш упосліджених у своїх людських і громадських правах, - про жінок і дітей, про