ГОЛОВНІ ШЛЯХИ ОНОВЛЕННЯ ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ ХІХ-ХХ ст.

Європейська драматургія XIX ст. пройшла такі ж шляхи художніх шукань, що й красне письменство загалом. Протягом перших двох десятиліть на національних сценах ще іноді грали досить архаїчні класицистичні трагедії у віршах, та поряд із ними набувають все більшої популярності моралізуючі мелодрами в дусі Августа Коцебу або Федора Кукольника, грайливі комедії з неймовірною інтригою, як у Ежена Скриба, а пізніше - у Віктор'єна Сарду, побутові сентиментальні драми (їх безліч), та в першу чергу насичені пристрастями романтичні п'єси Дюма-батька, Віктора Гюго, Альфреда де Віньї та їхніх численних однодумців і послідовників. Однак і романтичний репертуар не довго залишався панівним на європейській сцені. Із зменшенням інтересу до романтичної літератури взагалі згасає і зацікавлення романтичною драмою, хоча п'єси романтиків грають ще довго.

З п'єсами Оноре де Бальзака, Івана Тургенєва, Олександра Ост-ровського, Льва Толстого, Генріка Ібсена, Герхарта Гауптмана, Бернар-да Шоу, Максима Горького і багатьох інших на сцені з'являються твори драматургів, що ставили своїм завданням наблизити події і характери, конфлікти, саму сценічну мову до реального життя. Реалістичний і натуралістичний театр протягом останньої третини XIX та на початку XX ст. відіграє провідну роль. Однак паралельно з ним розвиваються й інші театральні тенденції. Досить великого значення набувають п'єси символічного, неоромантичного, декадентського характеру, що викликають за контрастом інтерес витончених театралів. Твори Моріса Метерлінка, Едмона Ростана, Оскара Вайльда, Артура Шніцлера, Гуго фон Гофмансталя та інших мають успіх далеко за межами їхніх країн.

Серйозні, визначні драматурги-новатори наприкінці XIX ст. виступали з різким запереченням так званих «добре зроблених п'єс», де головне - закручена інтрига, легко пізнавані, чорно-білі постаті персонажів, які відповідають традиційним акторським амплуа, стрімкий діалог, багато сліз, сміху й бурхливих пристрастей. Проблеми розвитку нового театру, проблеми нової драматургії широко обговорювалися такими уславленими драматургами, як Генрік Ібсен, Бернард Шоу, Антон Чехов. Саме вони своїми п'єсами визначали характер модерного театру, мали найглибший вплив на драматургічне мистецтво на межі ХІХ-ХХ ст. і подальших десятиліть. Дещо осібно стоїть в цей час