Кожна репліка, кожен рух і жест, кожен предмет майже з математичним розрахунком припасований до структури цілого. І в той же час немає майже нічого штучного, натягнутого. Дія розвивається природно і переконливо, сценічне напруження зростає завдяки поступовому розкриттю передісторій персонажів, причинам, що призводять до руйнівних наслідків.

Ми знайомимося в першому акті п'єси з її героїнею Норою в той момент, коли вона, повернувшись додому з різдвяними покупками, затіває гру зі своїми трьома малими дітьми. Нора, молода, гарна дружина крупного банківського службовця Торвальда Хельмера, любить свого чоловіка і дітей. Вона весела й лагідна, здається спочатку таким собі барвистим, легковажним метеликом, що пурхає над сонячною, уквітчаною долиною життя. Коли вона бавиться із своїми малюками, то нічим не відрізняється від них: наївна, захоплена грою, безжурна і щаслива. Такою хоче бачити її Торвальд, такою вона намагається бути в його очах. Тут вирішальним є слово «намагається», бо Нора зовсім не така безжурна і простенька, чепурна й гарненька лялечка, якою видається на перший погляд. Вона сильна й розумна людина. Це розкривається поступово, коли жінка розповідає подрузі про своє життя і коли ми також не зразу дізнаємося про наслідки того, що відбулося в цьому житті кілька років тому. Колись, ще зовсім юною, вона врятувала свого чоловіка, який захворів на сухоти і потребував негайного дорогого лікування. Щоб роздобути потрібні на це гроші, Нора підробила на векселі підпис батька. Нічого кримінального в цьому не було б, батько безумовно підтвердив би той підпис. Однак сталося нещастя. Батько помер. Дата на векселі поставлена пізніше від дати його смерті. Ця обставина стає пружиною інтриги п'єси. Норі вдається роками приховувати свій злочинний і одночасно шляхетний вчинок. Хельмер вилікувався. Дружина потай від нього сплачує колишню позичку, вже лишилося зовсім мало боргу. І знову виникає запитання, чому Нора не розповіла чоловікові про свій вчинок, чому економить гроші й розраховується з лихварем потай. Ми, навіть не знаючи Нориної таємниці, відчуваємо щось сумнівне у ставленні Торвальда до дружини. Воно якесь поблажливе, зверхнє, схоже на те, як мудрий дорослий дивиться на милих йому, але таких ще дурненьких дітей. Чоловік начебто кохає Нору, піклується про неї, але не сприймає її як особистість. Вона має дивитися на все його очима, поділяти його погляди і смаки. В неї не може бути власного життя. Будь-яка ініціатива, найдрібніший самостійний вчинок Нори Торвальдом висміюється, не грубо, але болісно. Він докоряє їй у марнотратстві, що особливо неприємно Норі, бо вона економить на всьому, щоб сплатити борг. І компліменти Хельмера дружині якісь солодкувато показні, позбавлені головного - поваги, серйозного ставлення до «лялечки». Незважаючи на свій розум, практичність й відповідальність, Нора як справжня жінка надто покладається на почуття. їй хочеться вірити, що Хельмер не лише кохає її, а й зможе зрозуміти. Вона плекає надію, що, зізнавшись, в який спосіб здобула гроші на його лікування, одержить від нього не, боронь Боже, прощення, а захоплення її вчинком, безмежну вдячність. Однак не так сталося, як гадалося.

Хельмер звільняє з роботи в банку Крогстада, який начебто розтратив казенні гроші. Саме цей чоловік і є той лихвар, у якого Нора пози