форму розгортання подій, яку поступово удосконалював у кожному наступному творі. За основу його «аналітичних», як їх назвали, драм взято ідею глибокої відмінності між видимим і сущим у житті окремої людини чи сім'ї, навіть суспільства в цілому. Кожен персонаж у п'єсах Ібсена приховує в душі якусь таємницю, іноді сумну, іноді похмуру чи злочинну. Під зовнішньою пристойністю причаїлися демони страху, підступності, зради, догідливості, лицемірства, брехні. Герої часто балансують на межі повного морального чи соціального краху. Це створює захоплюючу інтригу, викликає емоційне напруження у глядачів, підсилює їхній інтерес до дії.

П'єси починаються, так би мовити, із середини. Глядач бачить спокійну, позбавлену драматизму, сцену, гладеньку поверхню цілком унормованого, спокійного буття. Він не звертає уваги на окремі, дещо дивні репліки персонажів, але поступово виявляються приховані факти з життя головних діючих осіб, з передісторії того, що відбувається на кону. Звичні репліки набувають небезпечного, вибухового змісту, розкривається справжній сенс людських характерів і відносин, зриваються маски, і гола правда промовляє безжальними словами.

П'ЄСА «ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ»

Розглянемо аналітичну драматургічну побудову на прикладі такої п'єси, як драма «Ляльковий дім» (інша назва - «Нора»). Вона побудована на блискучому й напрочуд точному аналізі. Розрив між уявним та дійсним у стосунках чоловіка й жінки в зовні не просто благополучній, а щасливій родині, розкритий філігранно тонко. Психологічна партитура п'єси написана знавцем людської вдачі, особливо жіночої.

Сцена з вистави «Ляльковий дім»