навколишньої дійсності, наступальний дух і мужність у відстоюванні власних принципів. Він вирвався з пут провінційної буденності й 1850 р. опинився у столиці, місті Кристіанії, як тоді називалося Осло. Ібсен мріяв стати лікарем, але не зміг вступити до університету і розпочав непевне існування літератора-журналіста на вільних хлібах. Близьке знайомство з різними політичними угрупованнями та партіями як ліберально-демократичного, так і консервативно-націоналістичного характеру розчарувало публіциста і початкуючого драматурга. Ібсен побачив у них лише кар'єризм, фразерство, боротьбу за владу.

На відміну від повної невдачі історичної трагедії «Катіліна» (1850), надрукованої власним коштом автора, наступні його твори були помічені й відразу ж поставлені на сцені. На досить безбарвному тлі тодішнього репертуару норвезьких театрів вони аж надто вирізнялися. Ібсен успішно режисирував свої п'єси на сцені театру міста Берген, куди його запросили як драматурга і постановника на постійну роботу. А 1857 р. він став художнім керівником Норвезького театру у столиці.

Успішна драматургічна діяльність Ібсена розпочалася у сприятливий час - на хвилі національного піднесення в Норвегії. Перші його п'єси - цілий цикл, до якого входили і такі відомі з них, як «Вояки у Гельгелані» (1858) та «Боротьба за престол» (1863), - Ібсен написав у національно-романтичному дусі. Звернення до фольклору, характерне для романтиків, фігури мужніх і сильних героїв доби вікінгів, справжніх велетнів і богатирів, наділених войовничістю, бурхливими пристрастями, - усе це мало викликати інтерес співвітчизників до національного минулого, до його яскравих легендарних особистостей. Однак Ібсен, за його власними словами, прагнув «змалювати наше життя в давні часи, а не світ переказів».

Створена 1862 р. «Комедія кохання», написана вже не на історичному, а на найсучаснішому матеріалі, була сатирою на буржуазний шлюб. На автора накинулася консервативна критика. Відносини з норвезьким суспільством сміливого й зухвалого драматурга стають дедалі напруженішими. 1864 р. Ібсен одержує невелику літературну стипендію і залишає Норвегію, як виявилося, на цілих 27 років, які провів в основному в Німеччині та Італії, подорожуючи також по всій Європі.

Восени 1866 р. драматург за дуже короткий час пише філософсько-символічну трагедію у віршах «Бранд» - один із найзначніших своїх творів. Головний герой п'єси священик Бранд - сувора, незламна, фанатично віддана високій меті людина. Його характер загартувався у боротьбі з життєвими труднощами. Бранд став священиком, щоб проповідувати людям правду і свободу, вивести їх, як Моїсей, з рабства. Заради свого покликання - визволити людей з болота жалюгідного, ницого існування й привести до осяйних вершин ідеалу - він не лише іде на особисті жертви, а й ладен безжально жертвувати іншими, не знаючи співчуття до слабких, нездатних на подвиг. Палкістю і переконливістю своїх слів, залізною волею священик Бранд підкоряє парафіян, веде їх за собою дедалі вище в гори. Однак його ідеал виявляється маною. Народ розчарувався і кидає свого проводиря. І той, з розбитим серцем, гине самотній у розрідженому повітрі гірських вершин, що зримо втілюють у п'єсі абстрактні, відірвані від реальності утопічні ідеали.