«психологічному шарлатанстві», невиправданих претензіях і нігілістичному ставленні до великої національної традиції. Головним своїм завданням у новому романі Гамсун поставив «дослідження ірраціонального душевного життя сучасної людини».

Це завдання реалізується в образі головного героя роману Юхана Нагеля, який належить до характерних героїв першого періоду творчості Гамсуна. На відміну від романістів попередніх епох, автор не дає ніякої інформації про героя, не знайомить з його минулим, лишається невідомим, звідки він прибув у невеличке приморське місто і яка мета цього прибуття. Втім, досить швидко виявляється, що ніякої мети у нього й не було, що зійшов він із корабля на берег під впливом незрозумілого йому самому ірраціонального пориву: «Ти вже повертався додому, - подумки звертається Нагель сам до себе, - але раптом тебе чомусь так схвилювало це заштатне містечко, таке маленьке й непри-глядне, що ти готовий був заплакати від незрозумілої щемкої радості, що охопила тебе при вигляді вивішених прапорів». А прапори ці були вивішені на честь заручин Дагні Х'єлані з лейтенантом Гансеном, -події, яка відіграє фатальну роль у долі Нагеля. В містечку він поводить себе цілком незалежно, висловлює думки й робить вчинки, які шокують добропорядних міщан, на що він не зважає. Носій «ірраціонального душевного життя сучасної людини», Нагель ставиться до буття як до містерії (звідси й назва твору), таємничої загадки, в яку можна іноді проникнути хіба що інтуїтивно. В містеріях буття найбільша й найдивовижніша для нього - містерія кохання, що має силу незбагненну й несе не тільки щастя, а й страждання та загибель. Зустрівшись у перший же день прибуття в містечко з щойно зарученою Дагні, Нагель безнадійно закохується в неї, це кохання вражає його, як блискавка, і стає його фатумом. Як писав відомий данський критик та історик літератури Г. Брандес, у цьому романі Гамсун «із нечува-ним імпресіоністичним психологізмом» дав «картину тортур душі», «суцільного екстазу любові-муки».

РОМАН «ПАН»

Природа та її пантеїстичне витлумачення. Проте центральним емблематичним твором раннього Гамсуна є роман «Пан», художню силу якого змушені були визначити й недоброзичливці письменника. Перекладений на інші мови, роман викликав майже беззастережне захоплення. Так, дуже вимогливий до себе й інших митців слова Че-хов назвав цей твір «чудовим і дивовижним». У ньому з найбільшою повнотою та виразністю проявилися характерні риси й тенденції гамсунівського варіанта раннього модернізму, які були запереченням засадничих принципів реалістичної літератури XIX ст.

Нагадаємо, що головним об'єктом цієї літератури був суспільний побут своєї епохи, людина виступала в ній передусім істотою соціальною й історичною, невід'ємною часткою соціуму, яким, врешті-решт, зумовлювалася її поведінка, життєві вартості, психологія. Природа та її життя сходили здебільшого до рівня тла, декорацій, - у тому сенсі, що вони не мали визначального впливу на персонажів, на їхнє життя та психологію.

Щось зовсім інше знаходимо в романі Гамсуна «Пан» (та й в інших творах). Його герой-оповідач є людиною асоціальною, до суспільного