саме життя. Із шістнадцяти років розпочалися його мандри по Норвегії, під час яких йому не доводилося гребувати ніякими заняттями для прожиття: він розносив куплені товари, був учнем шевця, дорожним робітником тощо. Однак Гамсун не забував про самоосвіту, багато, хоч і безсистемно, читав; вирішивши стати письменником, почав писати і навіть видрукував наприкінці 70-х років дві повісті у стилі тогочасної бульварної літератури. Третю відхилив видавець і розкритикував Б'єрнсон, тож розчарований автор спалив її, але писати не перестав.

У пошуках кращої долі Гамсун у 80-х роках двічі виїжджав до СІЛА (1882-1884 і 1886-1888 pp.), але там його переслідують невдачі, він потерпає від злиднів і залишає Новий Світ із відчуттям несумісності з ним і неприйняттям «американізму», яке пронесе через усе життя. Після другого повернення із-за океану його боротьба за визнання нарешті добігає кінця. У тому ж 1888 р. він починає писати роман

«Голод» і переїздить до Копенгагена, столиці Данії, яка була в той час культурним центром усієї Скандинавії. У листопаді того ж року в одному з часописів Копенгагена анонімно був надрукований фрагмент цього твору, який привернув увагу, а восени 1890 р. там же вийшов друком увесь твір¹. Його успіх був величезний, до Гамсуна нарешті приходить визнання, яке, блискуче підтверджене наступними романами «Містерії» (1892), «Пан» (1894) і «Вікторія» (1898), стало всеєвро-пейським і всесвітнім.

Ці романи, разом із «Голодом», є тими творами, що визначають зміст і характер творчості Гамсуна 90-х років як завершеного періоду зі своїми специфічними рисами й тенденціями. У цей період він виступає не лише як письменник, а й як критик, якоюсь мірою теоретик, активний поборник нової літератури, котру різко протиставляє традиційній, зокрема згадуваній «великій четвірці». На противагу соціально-побутовій літературі реалізму й натуралізму, він стверджує літературу психологічну, що зосереджує увагу не на середовищі, а на особистості, на «житті душі», точніше навіть - на «всьому підґрунті життя душі», на сфері підсвідомого й інтуїтивного. Концепти нової літератури він розвиває й пропагує в доповідях «Норвезька література»,

«Психологічна література» й «Модна література», з якими в 1891 р. робить турне по містах Норвегії. Вони мали значний резонанс.

У цей період Гамсун багато подорожує, вже як відомий письменник, двічі відвідує Париж, де знайомиться з Верленом і Гогеном, а також зі скандинавами - відомим шведським письменником А. Стрінд-бергом і своїм земляком, не менш відомим живописцем Е. Мунком. Слід звернути увагу, що всі вони були творцями «нового мистецтва». Подорожує він також по Німеччині, де його твори мали чи не найбільшу популярність. На межі століть він мандрує по Росії та Кавказу й по Туреччині і описує ці мандри в книжках «У казковій країні» й

«В країні півмісяця», виявляючи до цих країн велику прихильність і захоплення, особливо до Кавказу. Це можна пояснити не лише його любов'ю до екзотики, а й тим, що названі країни лишалися «близьки

1  У Норвегії існують дві літературні мови: букмол, в основі якої данська мова, піддана норвегізації, і лансмол - на базі норвезьких діалектів. Гамсун, як і Ібсен, Б'єрнсон та інші класики, писав на букмолі, і його твори були зрозумілі данським читачам.