диться на порозі голодної смерті. У героя-оповідача випадає пасмами волосся, хитаються зуби в яснах, по кілька днів він змушений залишатися в ліжку через сильні запаморочення. Та при всій наповненості тексту натуралістичними деталями й замальовками, гамсунівський «Голод» не є натуралістичним твором. Найреалістичніша достовірність зображення процесу голодування не була для автора самодостатньою метою, його цікавили передусім, відповідно до нового розуміння завдань літератури, «своєрідність життя душі, містерії нервів» голодаю-чої людини.

Герой-оповідач, ім'я якого не названо в романі, живе у двох світах - реальному й вигаданому, причому вигаданий світ є проекцією життя його душі, котре перебуває в розладі з реальним світом. Вигадуваний світ, фантазії і марення героя відзначаються яскравістю й непе-редбачуваністю, а його хворобливий стан доводить їх до галюцинаційної виразності. При всій жалюгідності становища інтелігентного злидаря, героя не покидає відчуття його вищості, свідомість того, що він інший і чужий. Ці мотиви роману виявляють спорідненість із романтизмом і є, власне, неоромантичними/Однак було б невиправданою поспішністю на цій підставі ототожнювати «Голод» Гамсуна з літературою неоромантизму. Подібна синкретичність, поєднання різноманітних елементів, зокрема натуралістичних і неоромантичних, є досить поширеним явищем в ранньомодерністській літературі.

Однак найважливіше тут вказати, що і натуралістичні реалії, і романтичні фантасмагорії героя подаються в романі як потік його вражень і переживань, тобто в імпресіоністичному напрямі. Фізіологічні деталі й замальовки пояснюють загальний стан героя, основна ж увага спрямовується на передачу примхливого переплетіння вражень, настроїв, емоційних спалахів і згасань, гри уяви, словом, на потік життя душі в її рухливості й стихійності. До того ж імпресіонізм Гамсуна відходить від зовнішньої живописності й набирає психологічного характеру, маємо психологізм без психологічного аналізу, тобто суто імпресіоністичний психологізм. Наприклад: «А в Христа на олеографії таке дивне згасне волосся... Воно дуже схоже на зелену травицю, або, висловлюючись точніше, на густу траву заливних лугів. До чого ж тонко я це помітив - саме на густу траву заливних лугів... І тут же в голові моїй одна думка тягне за собою іншу: зелена трава змушує згадати те місце в Письмі, де говориться, що дні людини, як трава, і вся трава зелена згоріла, потім я починаю думати про Судний день, коли все загине в полум'ї, у мене мелькає думка про землетрус у Лісабоні, і я бачу перед собою латунну іспанську плювальницю у Ілаялі. Ах! Усе - тлін! Вся трава зелена згоріла! Доля всього - домовина з чотирьох дощок і саван від йолефру Андерсен, в підворотні направо...»

Зауважимо, що цей психологічний імпресіонізм є стильовою домінантою всього першого періоду творчості Гамсуна. Небезпідставно вважається, що його психологічний імпресіонізм близький до «потоку свідомості», який ввійде в літературу дещо пізніше, що у своїх ранніх романах він виступив попередником Д. Джойса і В. Вулф.

Наступний роман Гамсуна «Містерії» був продовженням курсу письменника на радикальне оновлення норвезької літератури й спрямування її у всеєвропейське річище. Водночас роман мав стати відповіддю на напади критиків, які звинувачували автора «Голоду» в