Е. Мане. На березі

печна стихійна сила, що втягує в круговерть головного героя й призводить його до загибелі. Любовний сюжет твору розпочинається ідилією, а завершується трагедією, остаточна розв'язка якої перенесена письменником у додаток до роману, в оповідання «Смерть Глана». Існує й ще одна відмінність: якщо в «Містеріях» кохання-мука випадає лише на долю Нагеля, а Дагні не втрачає душевної рівноваги, лишається прекрасною і незворушною, то в «Пані» воно перетворюється на взаємні душевні муки Глана та Едварди.

Дочка багатого місцевого комерсанта Мака Едварда виглядає шістнадцятилітньою дівчиною, хоча їй, як дізнаємося під кінець роману, вже двадцять. Виховувалася вона без матері, а батько не міг дати з нею ради, «вона про людське око слухається, а насправді сама ним верховодить» . Спочатку вона не справила враження на Глана, при першій зустрічі йому впали в око її високий зріст, довгі засмаглі руки без рукавичок. При другій зустрічі, згадує Глан, коли Едварда дивилася на нього, він «відчув, як щось торкнулося до мого серця, ніби послане мимохідь легеньке дружнє вітання». У романі немає її докладно виписаного портрета, як портретів й інших персонажів, від таких статичних портретів відмовився вже Флобер. У процесі оповіді з'являються один за одним штрихи й риси портрета героїні, з яких складається живий і динамічний зовнішній образ Едварди, поданий через сприйняття Глана.