мовити, джерел ідейно-художньої інспірації Вайльда при написанні «Портрета Доріана Грея» можна продовжити. Проте про що це свідчить? Яке суттєве значення має? Роман «Портрет Доріана Грея» -це художній твір із великою літературною, саме книжковою основою. Ми можемо стверджувати, що в наш час це не оцінюється як недолік, як щось негативне, навпаки. Велика частина творів модернізму і вся постмодерністська література XX ст. базувалася на якнайширшому використанні всього масиву попереднього красного письменства. Це один із важливих естетичних принципів нашого часу. Головне, якими б художніми знахідками інших авторів Оскар Вайльд не надихався, він створив оригінальний яскравий непересічний твір, який належить до найзначніших здобутків мистецтва останньої третини XIX ст.

Фабула роману не відзначається особливою складністю. Однак у ній є своя незвичність - це сплетіння цілком реального, що становить більшу частину книжки, і абсолютно фантастичного, яке гостро, яскраво, безжально висвітлює сутність цієї реальності; У творі йдеться про неповних двадцять років життя дуже гарного молодого чоловіка Доріана Грея, портрет якого в юності намалював художник Безіл Голлуорд, захоплений його привабливою зовнішністю і душевною чистотою. Майже в той самий час Доріан став допитливим учнем свого духовного наставника, циніка і гедоніста лорда Генрі Воттона, з яким познайомився в майстерні художника. Цей розбещувач душ знайшов у Доріані придатний матеріал і, як новий Пігмаліон, тільки із знаком мінус, виліпив із нього справжнього негідника - аморального егоїста, який весь час шукає нових, витонченіших насолод і вже не відрізняє добро від зла, стає розбещеною, грішною людиною. Сторінки роману, на яких висвітлюється шлях морального падіння Доріана, ні в чому не розходиться з дійсністю. Навіть книга, яку дав Доріану лорд-роз-бещувач Воттон і яка прискорила духовний занепад молодого чоловіка, це не якісь пекельні письмена на пожовклому пергаменті, а написаний сучасником Вайльда відомим французьким письменником Ж.-К. Гюїс-мансом твір, який не називається, але назву якого можна встановити за переказом його змісту в романі.

У цьому творі «А Rebours» («Навпаки») французького декадента, до речі, не лише Доріан черпав свою філософію денді й сибарита¹, шукача перверсійних, гострих насолод, а й автор позичив у героя роману Гюїсманса певні мотиви і риси свого персонажу. Проте зображення дійсного в його власних вимірах і формах - це лише один пласт розповіді. Другий - фантастичний - весь час начебто акомпанує першому, надає йому особливої виразності. Він виникає в сюжеті роману через ту обставину, що титульний герой у захваті від власної краси на намальованому Безілом портреті вигукує, що хотів би все життя не старіти, а лишатися таким же молодим і гарним. Це бажання Доріана фантастичним способом здійснюється. Ми впізнаємо сюжетно вирішений давно відомий фаустівський мотив - людина за якісь цінності: вічну молодість, кохання, славу, гроші, пізнання всіх таємниць буття - віддає свою душу на поталу нечистій силі, дияволу, втіленню

¹Сибарит - зніжена, розбещена розкошами, неробством людина.