сумно позначилося в кінці його життя. Потрібно пам'ятати, висловлюючи гасло, що «мистецтво має нас зворушувати, а не повчати», Вайльд був схильний до шляхетного повчання, але, звичайно, у високохудожній формі. На цьому слід наголосити, аналізуючи його найвідо-міші твори.

Упродовж усього не дуже довгого життя - всього 44 роки - Оскар Вайльд написав не так багато суто художніх творів. Особливо популярними залишаються й досі його казки, або чарівні історії. їх відносять до творів для дітей, хоча вони розраховані на значно ширшу читацьку аудиторію. Вайльд видав два томи казок «Щасливий принц» (1888) і «Гранатовий будиночок» (1891). Ці твори відзначаються багатьма привабливими рисами. Вони написані просто, мовно й стилістично бездоганно. Недарма багато з тих, хто починав вивчати англійську мову, першим художнім текстом читали саме казки про «Солов'я і троянду», «Щасливогопринца», «Молодогокороля», «Відданого друга» або «Чудову ракету». їхня образність одночасно прозора і вишукано гарна. Мовні характеристики персонажів небагатьма словами змальовують характер - щирий чи фальшивий, скромний чи зарозумілий, добрий, людяний або злий та егоїстичний. І мораль у цих казках переконлива, базується на гуманістичних засадах, зрозуміла й прийнятна для всіх, хто розрізняє добро і зло. Здається дивним, що казки створив той самий денді, естет-декадент, який так іронічно й епатажно писав про моралізуючу літературу, заперечував повчальне завдання мистецтва у своїх літературних статтях і есе. Однак суперечливість поглядів виявлялася в усьому, про що писав Вайльд. Пошуки художньої і філософської істини приводили його часто-густо до висновків протилежних один одному. І в цьому знаходила втілення ще одна теза письменника: про неможливість віднайти одну-єдину істину - універсальну, придатну для всіх і всього.

РОМАН «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»

«Портрет Доріана Грея» - єдиний роман Вайльда - спирається на широку літературну ерудицію автора. В ньому дослідники легко знаходили риси, які споріднювали його з романтизмом початку XIX ст., зокрема з творами Гофмана (наприклад, своєрідно вирішена тема двійників, існування двох світів - реального і фантастичного, похмура таємничість) або Шаміссо («Дивовижна історія Петера Шлеміля»). І те у творчості Бальзака, що мало романтичні засади, відгукнулося в романі Вайльда. Це насамперед «Шагренева шкіра», з якою у «Портреті Доріана Грея» надто багато глибоких внутрішніх перегуків, це і «Невідомий шедевр», і очевидно «Золотоока дівчина» з її екзотичними, розкішними місцями дії, дивною красою й аморальністю головної героїні та тих, хто її оточує, жорстокою карою за розбещене життя -кривавим убивством. Є прямі збіжності і з історією «Мельмота-блу-кальця» Метьюрина, зокрема в дуже схожих мотивах зв'язку долі людини та її портрета в тому й іншому творах. Однак не менша близькість романа Вайльда з неоромантичною прозою його сучасників. І тут у першу чергу треба назвати «Дивну історію доктора Джекілла і містера Гайда» Стівенсона, деякі твори Конрада і Кіплінга. Перелік, так би