людством етичні норми. Він відчуває себе «надлюдиною», яка зневажає всіх інших, має над ними необмежену владу і з відчуттям вседозволеності й збоченої насолоди грається ними, як живими іграшками, керує їхніми почуттями і вчинками, як лялькар своїми маріонетками. (До речі, слід зазначити, що Ніцше розумів під терміном «надлюдина» щось інше. Такою людиною він вважав того, хто власними зусиллями подолав слабкість, ницість, жалюгідну рабську покору і піднявся до вершин свободи, сили, розуму, духовності. Про це він писав, зокрема, у своїй книзі «Так казав Заратустра»). Лорд Генрі сповідує сам і нав'язує іншим абсолютно цинічну філософію егоїзму. На думку розбещеного чоловіка, багатого і безтурботного, пересиченого всіма насолодами світу, краса, естетична сила є лише в розбещеності й злочині. Всі нормальні, здорові людські емоції й переживання, в тому числі й страждання, некрасиві, банальні, вульгарні, дратують його почуття прекрасного. Як хижак п'яніє від солодкого й пряного запаху крові, так і цей гедоніст шаленіє від споглядання за чужими злочинами, чужим глибоким моральним падінням. Тут важливе слово «чужий», бо сам лорд, оберігаючи своє безцінне існування, ніколи не скоїть кримінальний злочин. Він тільки вчить слабодухого Доріана тому, що «розбещеність - це єдиний кольоровий елемент, що зберігся в сучасному існуванні», а «злочин ніколи не буває вульгарним, проте вульгарність - завжди злочинна». Проповіді лорда є своєрідним «катехізисом самоздійснення через необмежені насолоди». Він проголошує безліч парадоксальних думок, які спрямовані не лише на заперечення загальноприйнятих уявлень про існування людини в різних сферах життя, на руйнування суворих вікторіанських моральних засад, а й знищення будь-яких моральних засад взагалі. На думку цього парадоксаліста, повноти життя можна досягти, нічим себе не обмежуючи ні в слові, ні в пристрасті, якою б протиприродною вона не була, навіть у здійсненні злочинних бажань. «Самозаперечення, цей трагічний пережиток дикунських збочень, і досі калічить нам життя», - твердить Воттон. У цьому дошкульному твердженні багато фальші. При цьому він забуває, що саме дикуни керувалися в існуванні миттєвими імпульсами, найпримітивнішими, як у тварин, бажаннями. Потрібні були тисячоліття «олюднення» дикунів, формування їх мислення, щоб виробити норми співіснування людських істот, створила заповіді, які відрізняють її від інших, що керуються лише потребами суто біологічними: їсти, пити, спати, вступати у сексуальні зв'язки заради продовження роду.

У своїй проповіді аморалізму лорд Генрі перегукується з такими персонажами сучасної Вайльду літератури XIX ст., як герой «Бісів» Достоєвського Ставрогін. (Хоча, звичайно, Ставрогін і складніший, і суперечливіший, ніж вайльдовський аристократ, та й геній Достоєвського некоректно порівнювати з талантом Вайльда). Спільне в цих

О. Вайльд. 1885