продовжував навчання в Порторі, найвідо-мішому вищому навчальному закладі Ірландії Трініті-коледжі. Потім він став студентом уславленого англійського Оксфордського університету, де викладали найвідоміші філософи і літератори. Його улюбленим викладачем і старшим товаришем у ці роки став дуже популярний в інтелектуальних колах письменник, історик, публіцист і теоретик мистецтва Джон Рескін, якого дослідники вважають «центральною фігурою в історії естетики й літературної критики XIX ст.». Як і Рескін, його молодий слухач був досить критично налаштований до англійського суспільства, яке вважав убогим, ницим, позбавленим духовності, вищих ідеалів, зокрема почуття прекрасного. Як і Рескін, він шукав ідеал у минулому і в індивідуальній творчій праці. Понад усе в мистецтві ставив вільну уяву і красу, а не точне відтворення дійсності, яке вважав копіюванням, позбавленим естетичної вартості. Вайльду були близькі теорерії Рескіна, який поєднував красу і правду, красу й добро, красу та справедливість. В університетські роки під впливом своїх наставників Вайльд захопився естетизмом - модерним напрямом у мистецтві, витоки якого були в романтизмі, в творчості угруповання прерафаелітів на чолі з поетом і художником Данте Габріелем Россетті й Рескіним, у мистецтві ранніх символістів і прихильників гасла «мистецтво заради мистецтва». Загалом художні принципи і мистецька практика тих, хто належав до естетизму (який школою чи міцною групою не був), були досить суперечливим явищем, поєднували елементи, здавалося б, непоєднувані - гедонізм¹й ідеалізм. Проте і в теорії, і на практиці єдиним, цілісним у них, безумовно, було заперечення негарного вікторіанського світу, його самовдоволеної обмеженості, несвободи, фарисейства, громадського цькування інакомислячих тощо. Вони воювали проти так званої офіціальної суспільної опінії², про яку Вайльд сказав, що це «спроба організувати громадське невігластво, піднести його до значення фізичної сили». З максималізмом задирикуватої молодості цей оксфордський студент наголошував на своєму естетизмі, своїй відмінності від інших навіть дивакуватим одягом. Він носив короткі штани, шовкові чорні панчохи, оксамитні або золототкані куртки, в петличку яких встромляв як бутоньєрку квітку соняшника або лілею. До того ще треба додати довге волосся із завитими локонами, вживання пудри тощо. Всі ці зовнішні ознаки естетичного протесту привертали до Вайльда увагу значно більшу, ніж його рання творчість, викликали палке обурення консервативної публіки взагалі й літературної критики зокрема. Проте, як би там не було, він ставав все відомішим, його навіть проголосили вождем усього естетичного напряму. Його статті, есе, публічні виступи, участь у дискусіях збільшували загальний, хоч і

О. Вайльд. 1882

1  Гедонізм - філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя.

2  Опінія - громадська думка; точка зору, бачення, погляд.