образах є те, що створений раніше персонаж російського прозаїка, останній «демонічний герой», як його називають, теж заперечує лицемірну мораль суспільства, в якому виріс, кидає йому в молоді роки виклик, поринаючи у брудну безодню розпусти. А потім намагається спокутувати всі ці негідні вчинки все своє подальше життя і, врешті-решт, змучений докорами сумління, кінчає життя самогубством.

Доріан, закоханий у себе, у свою хвалену красу, в нестримному бажанні зупинити час молодості та пізнати всі гріховні, заборонені насолоди, на що його намовляє спокусник - лорд Генрі, врешті здійснює злочин. Переступивши через грань, що відділяє, добро від зла, відчувши свою безкарність, він штовхає на самогубство колишнього друга і кохану дівчину. Доріан стає подібним на свого наставника, нагадує його власною бездуховністю, говорить такими ж цинічними словами, які стали його сутністю.

Треба було відчути непереборну упередженість до Оскара Вайль-да-людини, бути засліпленими нелюбов'ю до цього парадокаліста, щоб не зрозуміти, як це було з багатьма тодішніми критиками, основний ідейний сенс «Портрета Доріана Грея». Вони звинувачували автора у пропаганді аморальності в той час, коли він зі сторінок свого роману її тотально заперечував.

Чи були в романі Вайльда ідейно-художні прорахунки, які давали «карти в руки» його недоброзичливим критикам? Так, були. В першу чергу це певна об'єктивістська врівноваженість тверджень про абсолютну силу краси, що керує світом і веде його уперед, про позитивний вплив гедонізму на людське життя - з одного боку, і загальний підсумковий висновок про згубність нехтування принципами моралі, небезпечність самолюбства і байдужість до інших людей, їхніх інтересів і самого життя - з другого. І критикам, і читачам хотілося б, щоб автор зайняв чіткішу, відкритішу й однозначну позицію.

Структурні особливості роману не відзначаються якоюсь незвичністю порівняно з творами попередників і сучасників Вайльда. Сюжет розгортається послідовно в часі й за своєю переконливою логікою. В ньому велика увага, як це характерно для давньої прози ще з часів романтизму, особливо романів В. Скотта, приділяється зовнішності персонажів, їхньому одягу, найдокладнішому опису місця дії. В цьому плані характерним саме для автора «Портрета Доріана Грея» є те, що у ньому мало пейзажів, а центр інтересу знаходиться в напрочуд живописному, барвистому, вишуканому змалюванні інтер'єрів, де ведуться розмови і відбуваються події. У щойно сказаному особливо важливі два слова «вишукані» і «розмови».

Світські салони, вітальні, зимові сади Вайльд малює як якісь кунсткамери, де з усього світу зібране все найкоштовніше, най-рідкісніше, найдивовижніше і казково гарне. Це можуть бути витвори мистецтва, ювелірні вироби, якісь чудернацькі раритети, екзотичні квіти тощо. Все мерехтить, змінює барви, п'янить ароматами, дивує і збуджує. Треба зазначити, що ще з часів Ренесансу не лише аристократи, а й митці збирали естетично гарні речі. Це було характерним і для великих художників П. П. Рубенса та Рембрандта для педантичного класифікатора геніального Й. В. Гете, й для схильного до вульгарних розкошів і пишноти знаменитого письменника О. де Баль-