Далі він буде аналізуватися в окремому розділі. Цікавий цей твір і іншим. Проповідник «нового гедонізму» й звільнення мистецтва від диктату моралі, Вайльд порушує у ньому проблему моралі й мистецтва і несподівано доходить висновку, що руйнування моральних основ згубне і для особистості, і для мистецтва. Все це знаходить символічне вираження в тому, що відбувається з портретом Доріана, котрий перетворюється на символ розпаду й загибелі душі героя. Зажадавши, як і Дезессент, перетворити своє життя на твір мистецтва, відкинувши мораль заради краси, Доріан внутрішньо перероджується в потвору, що і втілює його портрет. Близький до краху, він заперечує лорду Генрі, своєму змію-спокуснику: «Не говоріть так, Гаррі! Душа у людини є, і це щось до жаху реальне». Виходячи з контексту твору, можна сказати, що душа тут - це передусім моральна свідомість людини.

Отже, широкого розвитку на межі ХІХ-ХХ ст. набула також імпресіоністична проза, яка відзначається яскравою своєрідністю. Потрібно зазначити, що в прозі цього часу спостерігається активізація «малих жанрів», і це найяскравіше проявляється в імпресіоністичній прозі. Крім традиційних «малих жанрів» оповідання й новели, письменники-імпресіоністи охоче вдаються до жанрів-мініатюр, здебільшого перекодованих із живопису. Показова у цьому плані творчість австрійського письменника П. Альтенберга, автора на свій лад знаменитої книжки «Як це я бачу» (1896), яка складається з прозових мініатюр, фіксацій особистісних вражень, що не претендують ні на роздуми, ні на узагальнення. Проте й оповіданням та повістям імпресіоністів притаманні такі риси, як ескізність, фрагментарність, часто безсюжетність, вільна композиція, в якій послідовність розвитку дій замінюється «картинами», розкутість оповіді, емоційність інтонації.

Значне місце в літературі на межі століть залишається за реалістичною прозою, переважно соціально-психологічною, яка виходила з традицій реалістичної літератури XIX ст. і в певних аспектах не тільки продовжувала, а й розвивала їх. Як і їхні попередники, реалісти рубежу століть велику увагу приділяють соціальній тематиці, зображенню людини в соціумі, але водночас вони глибоко входять у внутрішній світ особистості, в її духовне і душевне життя, а також і в сферу підсвідомого, і все це заразом надає їхній прозі превалюючого соціально-психологічного спрямування. Характерними явищами в цьому плані є рання творчість Т. Манна в німецькій літературі, романи Дж. Голсуорсі, особливо його знаменита «Сага про Форсайтів» в англійській, творчість Р. Мартена дю Гара з його романом-хронікою «Сім'я Тібо» у французькій, повісті й оповідання О. Купріна в російській тощо.

Дедалі більший інтерес література межі століть виявляє до пошуків думки, до сфери інтелекту, що виливається у формування нового жан-рово-тематичного різновиду інтелектуальної прози (як і драматургії та поезії). Розвивається вона як у реалістичній, так і в модерністській літературі. Визначаючи її специфіку, відомий італійський письменник JI. Піранделло наголошував на «особливій філософській спрямованості», вказуючи тим самим на її зв'язок із філософською прозою попередніх епох, але не ототожнюючи їх. Чеський класик К. Чапек