паризьких поетів, об'єднавшись навколо журналу під такою ж назвою. Далі зміст цього слова розширюється, охоплюючи течії та тенденції тогочасної літератури, позначені настроями занепадництва, які стають популярними. А в радянському літературознавстві воно почало означати все «буржуазне занепадницьке мистецтво» кінця XIX й XX ст., до яких відносили всі нереалістичні напрями та течії від імпресіонізму й символізму до абстракціонізму.

Як мистецьке явище, декаданс характеризується аморфністю, можна сказати, що це скоріше поширений специфічний умонастрій «кінця віку», ніж консолідована художня система. Його серцевину становить, як тоді говорили, «потяг до занепаду», перетворений на джерело витончених переживань і поєднаних з естетством, «служінням красі» та відмовою митців від суспільних та моральних зобов'язань. Модним стає все присмеркове, позначене хворобливістю і згасанням, що розцінюється як вершина витонченості й одуховленості. Позбавлений власної художньої системи, декаданс використовував засоби вираження, витворені тогочасними напрямами й течіями - натуралізмом, імпресіонізмом, неоромантизмом, символізмом та ін. При цьому його не слід закріплювати за якоюсь тогочасною течією. Як слушно формулюється в «Краткой литературной знциклопедии», «ніхто і ніщо не вкладається в нього цілком, але серед видних майстрів літератури й мистецтва багато до нього належних».

Причетні до нього й цілі течії межі століть, у тому числі натуралізм з його «науковістю», що на перший погляд виглядає трохи дивним. Однак його розвиток на межі століть відбувався шляхом послаблення соціального елементу й активізації біологічного, посилення інтересу до всіляких неврозів, фізіологічних і психологічних аномалій, і це, зрештою, приводить до того, що романи пізніх натуралістів починають нагадувати літературно оброблені клінічні історії хвороб. Водночас з'являється потяг до підсвідомого, відхилень і загадок психіки, і ось тут, у сфері підсвідомого й патологічного, відбувається зустріч натуралізму і декадансу. В ненормальному й хворобливому починають знаходити позитивний зміст, своєрідні «духовні феномени», недоступні здоровому глузду, буденній свідомості. Вважається, що через зрушену психіку пролягає шлях у світ несподіваного, загадкового, чудовного.

Знаковим твором перехідного характеру є згаданий вище роман К. Гюїсманса «Навпаки» (1884). В його основу закладена натуралістична модель роману як історії хвороби, але хвороби незвичайної, що виводить цей твір в іншу площину, в коло літератури декадансу. Його герой герцог Дезессент, естет і неврастенік, поселяється на заміській віллі й влаштовує штучний світ за принципом навпаки реальному, світ, в якому «уява має замінити вульгарність реальних фактів». Він оточує себе рідкісними речами й творами мистецтва і віддається вишуканим естетським відчуттям та переживанням, котрі передаються автором імпресіоністично, в найтонших відтінках і перетіканнях. Можна сказати, що в романі Гюїсманса «Навпаки» декаданс стає способом життя героя і стилем авторського письма.

Таким же знаменним твором літератури межі століть є роман О. Вайльда «Портрет Доріана Грея» (1891), який в багатьох країнах Європи був сприйнятий як маніфест нового світовідчуття і мистецтва.