РОЗВИТОК ПРОЗИ НА МЕЖІ ХІХ-ХХ ст.

Усе те, що було сказано про літературний процес в Європі та СІЛА наприкінці XIX - на початку XX ст., стосується і тогочасної прози, а певні його аспекти й тенденції проявилися в ній з найбільшою повнотою та виразністю. В прозі теж на передній план виходять нові течії (натуралізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм та ін.), які були породженнями нового етапу літературного розвитку, складається нова система жанрів і їхніх різновидів, визначаються нові світоглядні й естетико-художні домінанти. В усіх родах літератури проявляється дія спільних закономірностей її руху та водночас їм притаманні й істотні відмінності. Найвиразніше вони розкриваються в тому, що в основних напрямах маємо, власне, різні жанрові системи зі своєю ієрархією, своїми співвідношеннями жанрів і різною їхньою роллю в цих системах.

Література натуралізму, генетично пов'язана з реалізмом, вирізняється тим, що в ній зберігається безперечна перевага прозових жанрів і передусім роману. Як вже зазначалося, натуралізм ще в 60-80-х роках розвинувся у французькій літературі, а на межі століть поширився в інших, зокрема в англійській (Дж. Мур, Дж. Гіссінг, А. Беннет та ін.), у німецькій (Г. Гауптман, Й. Шлаф, М. Крецер та ін.), в американській (Ф. Норріс, Е. Сінклер, Т. Драйзер та ін.), у російській (Г. Успенський, П. Боборикін, І. Потапенко, О. Амфітеатров та ін.). Натуралізм вийшов із реалізму, передусім з його французького варіанта, але йому властиві й специфічні риси, такі як мотивування персонажів біологічними й соціальними чинниками, фактографічність, тяжіння до документованості розповіді тощо, але про це вже йшлося вище. Тут необхідно вказати на одну характерну особливість літератури межі століть, яка найповніше проявилася саме в реалістично-натуралістичній прозі: на розчарування в можливості знайти абсолютну точку зору на реальність, і, виходячи з неї, дати їй цілісне концептуальне висвітлення й витлумачення, як це було в романтиків і реалістів середини XIX ст. Нову літературу, що формувалася на їхніх очах і за їхньої активної участі, відомі французькі письменники Е. і Ж. Гонкури у своєму знаменитому «Щоденнику» влучно визначили як «літературу короткозорих», - як таку, що на противагу «літературі далекозорих» попередніх епох, зображає частковості, фіксує враження, все те, що дається безпосередньо, без концептуальних проекцій, які знімаються. Тепер романіст, писали Гонкури, не тільки будує твори з безпосереднього життя, а й у їхньому компануванні на нього покладається,