скаже так: «Я звик до звичайної галюцинації: я насправді бачив мечеть на місці заводу, вправи ангелів на барабанах, коляски на дорогах неба, вітальню на дні озера... Потім я пояснив мої магічні софізми за допомогою словесних галюцинацій. Закінчив я тим, що став вважати священним розлад своїх думок».

Слід зазначити, що «Осяяння» Рембо - це вже й вихід за межі символістської поезії і прорив до авангардистської поезії XX ст., зокрема до сюрреалізму.

Останнім твором Рембо й воднораз його відмовою від поетичної творчості був щойно згаданий «Сезон у пеклі», датований автором квітнем-серпнем 1873 р. Так несподівано закінчився творчий шлях митця, який, власне, тільки розпочинався. Існує немало тлумачень цього рішення Рембо, але безперечним мотивом, про що йдеться у «Сезоні в пеклі», було його розчарування в шаленому поетичному експерименті, в магії ясновидіння. «Я спробував, - розповідає поет, -винайти нові квіти, нові зорі, нові види плоті, нові мови. Я повірив, що володію надприродною могутністю. І що ж!.. Я! Я, що вважав себе магом або ангелом, вільним від всякої моралі, я знову кинутий на землю з необхідністю шукати роботу, обійняти грубу дійсність!»

З 1879 р. розпочинається другий етап життя Артюра Рембо - поза поетичною творчістю й літературою. Спершу - це мандри, швидше бродяжництво по різних країнах Західної Європи - Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії та ін., що тривало до 1880 р. Він викликав підозру в обивателів і поліції, яка не раз його затримувала й відправляла на батьківщину. В 1880 р. відбуває у подорож, яка виявилася останньою, через Кипр і Єгипет добирається до Східної Африки, де залишається надовго. Тут він служить у торговельних фірмах, займається комерцією, живе в тяжких, часом первісних умовах. Відомості про цей період його життя небагаті, зате створено чимало міфів і легенд, зокрема про Рембо-комерсанта, який наполегливо добивався збагачення. В 1891 р. він, уже смертельно хворий, повертається на батьківщину і помирає в марсельському шпиталі, в лікарняній книзі якого з'являється запис: «10 листопада 1891 р. у віці 37 років помер негоціант Артюр Рембо».

Однак чи справді сталося переродження поета в «негоціанта Рембо», в буржуа, про що можна прочитати в численних виданнях? Мабуть, що ні. Він зрікся писати вірші, навіть зарікся згадувати про поезію, але це не означає, що він переродився, став іншою людиною. Навіть надволевим зусиллям людина не може змінити своє єство, а Рембо всім своїм єством був поетом, що переконливо засвідчують і його незвичайна обдарованість, і його ранній поетичний розквіт. Тут слід прислухатися до висновку про «мовчання Рембо» відомого німецького філософа М. Гайдеггера: «Оте мовчання - щось інше, ніж проста німота. Це не говорити означає мати що сказати».

На час смерті Рембо його ім'я стало вже відомим у літературних колах Парижа, його вірші з'являлися в часописах і виданому Верле-ном збірнику «Прокляті поети», а в 1891 p., майже водночас зі смертю поета, побачила світ його перша збірка «Релікварій». Однак справжня слава приходить до Рембо вже в XX ст., коли його творчість справляє потужний вплив на французьку й світову поезію. Привертає вона увагу й українських поетів, особливо в 20-х і на початку 30-х років, ко