цей вірш поету-парнасцю Т. де Банвілю, який йому протегував, той запитав, чому автор не розпочав з оголошення себе цим кораблем, що відповідало б духові традиційної поетичної символіки, зближеної з алегоричністю. Однак Рембо творив символізм іншого типу і був свідомий того. У нього «п'яний корабель», що носиться по світовому океану без руля і вітрил, упиваючись своїм бігом, вільним як політ фантазії, є і образом-символом самого поета, його внутрішньої свободи й розкутої уяви.

У творі два плани, зовнішній (предметний образ, корабель) і внутрішній («Я» поета) не співвідносяться, а «проростають» один в одне, витворюючи образ-символ, в якому пропущені всі проміжні «пояснюючі» ланки між двома планами. Його «зовнішній» план розкриває «внутрішній», багатство й глибину, порив і напруження суб'єктивного світу поета, але і «внутрішній» веде в глибини й безмежні далі зовнішнього світу, «поеми моря». Загалом же витворюється цілісний і в той же час багатозначний образ-символ, що допускає різні прочитання. В ньому прочитується і «рентгенознімок» душі поета, і його пророче передбачення своєї долі, грядущої катастрофи, якою завершиться його екстатичний порив до немислимої «вільної волі»:

Доволі плакав я! Жорстокі всі світання,

Гіркі усі сонця й пекельний молодик;

Заціпило мені від лютого кохання.

Нехай тріщить мій кіль! Поринути в потік!

(Переклад В. Ткаченка)

«П'яний корабель» є класичним утіленням того потрактування символу, що притаманне французькому символізму. Він не привноситься «збоку», для нього характерна спонтанність появи, без рефлексій, без аналізу, без будь-яких пояснень. Він виражає сенси, настрої, душевні стани тощо, які не мають прямих означників у мові. Він залишається невиясненим до кінця й багатозначним, мерехтливим, таким, що підказує значення і залишає простір для відгадування.

Ще одним знаковим віршем Рембо символістського періоду є сонет «Голосівки». Точна дата його написання, як і більшості поезій Рембо, невідома, але безсумнівно, що написаний він був десь весною 1871 р. Сонет викликав багато різних коментарів та інтерпретацій, від спро-щено-біографічних до метафізичних, на яких немає потреби тут зупинятися. Безперечним є те, що «Голосівки» з'явилися в контексті реалізації нової поетичної програми «ясновидіння», яку Рембо розгортає весною і влітку 1871 р. Як вже зазначалося, однією із засадничих ідей «поезії ясновидіння» було синтезування мистецтв у напрямі поєднання їхніх виражальних можливостей, в даному разі звуку й кольору. Голосівки тут не просто складові слова, що передає певну інформацію, - вони набирають також звукових і колористичних характеристик, переймаються музикальним і живописним завданням -функціями навіювання певних відчуттів, поза сенсами слів, прямої сугестії певних емоцій і настроїв.

Поет проголошує, починаючи сонет: «А чорне, Е біле, І червоне, У зелене, О синє: голосівки, // Я викажу вашу приховану таємницю». Як бачимо, тут основним голосівкам французької мови відповідає