Водночас це була в Рембо форма протесту, бунт, що із соціологічного погляду виглядає як анархічне бунтарство. Звідси його симпатія до Паризької комуни, палке співчуття переможеним комунарам й гнівне засудження версальців, що знайшло яскраве втілення в таких його поезіях 1871 p., як патетична, емоційно перенапружена «Паризька оргія», що сягає крайніх меж ліричної експресії, і «Руки Жанни-Марі», де створюється монументальний і воднораз реальний образ жінки-комунарки з кайданами на руках, які поет називає «святими руками».

Однак слід зауважити, що революційність не була константою світогляду й творчості Рембо, після буремної весни 1871 р. він досить швидко від неї відходить, але залишається його рішуче неприйняття існуючого, духовний бунт, що поширюється на весь світопорядок.

Становлення поета і рання поезія. За чотири роки в літературі Рембо пережив знаменну творчу еволюцію, в якій, при всій її стрімкості й динамічності, виразно виокремлюються три етапи. Перший етап, з кінця 1869-го до літа 1871 p., - ча« становлення поета, розкриття його незвичайного обдаровання й своєрідності, однак при всіх їхніх промовистих виявах, його поезія великою мірою ще залишалася в полі романтизму та парнасизму, і цей її етап можна визначити як передсимволістський. Другий етап, з літа 1871-го й до 1873 p., центральний не тільки за його розміщенням у часі, є власне символістським, починається він з оголошення програми ясновидіння, цього своєрідного варіанта творення французького символізму, і сходить в основному до реалізації цієї програми. Третій етап вкладається в 1873 р. і характеризується виходом Рембо за межі символізму, котрий означав також кризу творчості й заодно відмову від неї.

У французькій поезії на межі 60-70-х років найбільш авторитетною течією залишався парнасизм, то ж і юний Рембо звертає свої погляди до нього. Він не став парнасцем, але ним були сприйняті певні елементи їхнього світосприйняття і поезії, зокрема їхня закоханість у радісно-безмежну стихію життя, їхнє «поганство» (цю течію у Франції називали також «поганською школою»), їхній пантеїзм - філософію одухотворення природи. Найповніше все це проявилося в невеликій поемі Рембо «Сонце і плоть», що звучить як гімн природі й античності, пройнятій життєствердним світовідчуттям.

Проте Рембо, як і Бодлер, основним напрямом художньої творчості вважав романтизм, до якого він включав й парнасизм. Романтичні імпульси та впливи в його ранній поезії значні й проявляються вони в широкому діапазоні. Потрібно виокремити великий вірш «Офелія», який належить до його примітних творів раннього періоду. Він пов'язаний з поширеними в літературі романтизму ремінісценціями й переспівами з Шекспіра. Однак, звернувшись до образу Офелії з шекспірівського «Гамлета», шістнадцятилітній Рембо дає йому глибоко оригінальну інтерпретацію. В його творі Офелія постає як квітка, лілія, котра «вже тисячу років, безумна, серед ночі, // Мов білий квіт, рікою проплива», шепочучи свої сумні слова нічному леготу. У Рембо вона загинула не від того, що опинилася в центрі придворних інтриг і їй випали тяжкі випробування, а тому, що Гамлет, цей «безумець бідний», відкрив їй такі висоти й безодні, таке щастя й такі страждання, що вона не змогла їх витримати й зламалася: