Струсити може він агоній смуток білий, Усе, чим обшири всевладні полонили, Але не вбивчий жах замерзлої землі.

В єдиній, спалахом окресленій місцині Застиглі сни зневаг на крижаному тлі -В вигнанні марному покрови лебедині.

(Переклад М. Москаленка)

Звідси «загадковість Малларме», яка подразнювала й нерідко дратувала не лише профанів, а й елітарних читачів (утім, це вже давно минуло). Однак тут найцікавіше й найістотніше те, що ця загадковість позірна, в поезії Малларме немає занурення в ірраціональні глибини й містичні перечування; як зазначалося, все це було йому чужим і неприйнятним. Цілком слушно Валері твердив, що його поезія є «творчістю глибоко продуманою, найбільш вольовою і свідомою з усіх, що коли-небудь існувала», що за своєю природою і технологією вона близька до «поетичного конструювання». І що найістотніше, все це у нього служить вираженню того, що за своєю природою є субтильним, плинним, важковловимим, що відчувається швидше інтуїтивно, ніж свідомо. Словом, поезії Малларме аж ніяк не шаради, які необхідно розгадувати, напружуючи розумово-аналітичні здібності.

Поетична творчість Малларме базується на проникненні в потаємні глибини мови, її приховані ресурси й можливості, що лишалися невикористаними в поезіях попередніх епох. Він відкрив те, що, «внаслідок різного призначення, існують два типи мовлення - необ-роблене, утилітарне - там, і спрямоване до вираження сутностей -тут», і їх «безумовно слід розрізняти» (стаття «Криза вірша»). Це було відкриття того, що поетична мова є «мовою в мові, примхливо організованою, яка відповідає тій потребі, що має сама пробудити» (П. Валері).

Новаторство Малларме має у своїй основі принципово новий підхід до слова, яке було для нього не лише засобом вислову, а чимось незрівнянно більшим, у певному сенсі - засадничим конструктом поетики й стилю. Якось Едгар Дега, відомий живописець-імпресіоніст, який писав також вірші недилетантського рівня, поскаржився Малларме: «Ну й диявольське у вас ремесло! Ідей у мене багато, а створити те, що мені хочеться, я ніяк не можу». На це Малларме йому відповів: «Вірші, дорогий Дега, створюються не із ідей, їх створюють із слів». Слово було для нього не просто означник речей чи «одягом ідей», а передусім тією «матерією», з якої створюються вірші й витворюється нова поетична реальність, що має свої структурованість, сенс і відповідність. Як писав поет у згаданій статті, єдиній, що якоюсь мірою має програмний характер, вірш завершує виокремлення художньої мови із практично-комунікативної і творить нове мовлення, що звучить ніби заклинання і владно відмітає випадковість, прагнучи до вираження суттєвого, універсалій, що приховуються за строкатістю чуттєвих явищ.

З цим пов'язаний задум Книги з великої літери, який виношував Малларме якщо не все творче життя, то принаймні в часи творчої зрілості, і який так і не був здійснений. Вона мала стати відповіддю на