статті про Малларме, «вірші були для нього чудовим засобом, щоб прийти від реальності чуттєвої до реальності інтелектуальної... щоб картину, яка вимальовується перед нашими очима, замінити творенням». Ці інтелектуальні наміри втілюються в поезії Малларме не в раціонально-аналітичних формах, його твір не відсилає до фактів, не описує і не аналізує їх - він навіює те, що існує цілісно, не подрібнене в деталях та відчуттях, і не видобувається з них шляхом аналізу та узагальнень.

За своїми структурними особливостями поезія Малларме - це інтелектуальні мовленнєві конструкції, в яких синтаксис посів місце муз; він, за визначенням Поля Валері, його учня і до певної міри послідовника, підняв своє мистецтво до рівня «поетичного конструювання», відкривши тим самим один із магістральних шляхів руху поезії XX ст. «Як світ чистих звуків, - писав Валері, - таких виразних на слух, був виокремлений із світу шумів, щоб на противагу йому скласти завершену систему Музики, так поетична свідомість прагне діяти щодо мови: вона не втрачає надії відбирати в цьому породженні практики й статистики рідкісні елементи, з яких можна вибудувати твір, чаруючий і сприйнятний з першого до останнього рядка». В цьому, власне, й полягає «лінгвістична музика» поезії Малларме, яка базується не на мелодійності звучання вірша, не на асонансах, алітераціях, рефренах і т. д. Він, як ніхто, вмів використовувати, кажучи словами Валері, «сприятливі можливості й щасливі випадковості мовлення», діяти незвичним і несподіваним, немовби заворожуючим зближенням і сполученням слів, свідомий того, що ці зближення й сполучення мають більший поетичний чар і силу, ніж очевидні значення слів.

Малларме мобілізовує приховані ресурси мови й не зупиняється перед сміливими зміщеннями у слововживанні, чим долається інерція сприйняття художнього тексту, стимулюється активність читата, який втягується у співтворчість. При цьому його мета полягає в знятті граней між предметами й станами та відчуттями, між речами й абстракціями, відчутним і невідчутним, метафізичним у прямому значенні цього слова. «Несподівані» метафори й порівняння Малларме «стягують» не лише віддалені речі та явища, а й різні буттєві сфери й рівні. У нього слова, що означають абстрактні поняття, наділяються предметним наповненням і, навпаки, конкретно-предметні слова набувають абстрактної метафізичної семантики. Часто в його поезії слова предметного й абстрактного значень стоять поряд як однорідні члени з однаковою функціональністю, в чому з особливою наочністю виявляється названа стратегія. Для ілюстрації сказаного наведемо хоча б відомий сонет, який у деяких виданнях фігурує під назвою «Лебідь», де можна прослідкувати цю своєрідність поетики й стилю Малларме:

Незайманий, палкий, з пишнотою пір'їн, Ударом п'яних крил чи він зламає нині Забуте озеро, де укриває іній Прозорих злетів лід, сяйливу твердь крижин?

І лебідь давніх днів згадав: прекрасний він, Але не звільниться: у смертному квилінні Не співано хвали придатнішій країні, Коли безплідної зими заблисне сплін.