містким, неоднозначним, але не затемненим. Загалом цей образ у раннього Малларме стає образом-лейтмотивом, який по-різному варіюється у віршах; поет - це той, кому при народженні «блакить невинна губи обпалила» і хто на все життя приречений пориватися до неї («Дар поезії»).

Як зазначалося, Малларме є одним із провідних поетів французького символізму і водночас постаттю дуже характерною. З одного боку, в його поезії чи не найвиразніше проявилися естетичні й герметичні тенденції, притаманні французькому символізмові, з другого - їй абсолютно чужі трансцендентні й містичні прагнення. Речовий світ у нього не міфологізується, а наділяється духовним змістом. Речі в його поезії цілком конкретні у своїй наявності, але водночас вони є втіленнями всезагального, першопочаткового і мають духовно-психологічну ауру. Можна зазначити, що в поетичному світі Малларме вони поєднують предметну реальність і вищу символічність.

Тут варто нагадати, що поет дотримувався матеріалістичного світогляду. Як уточнює відомий французький філософ і письменник Ж. П. Сартр у передмові до одного з видань поезій Малларме, «його метафізика - це різновид аналітичного матеріалізму, забарвленого спінозизмом¹. Нічого немає, крім матерії, вічного бурління буття, що само по собі виростає і само себе заперечує». Однією з головних подій свого духовного життя він вважав повну відмову від Бога безсонної ночі 1867 р. У християнській релігії найбільш неприйнятною для нього була віра в потойбічний світ і життя після смерті, яку він вважав втішаючою містифікацією. Відкидав він і будь-яке містичне витлумачення явищ й подій життя. Однак усе це аж ніяк не означає, що його поезія є апологією матерії і матеріального світу - якраз навпаки.

Малларме не був послідовним матеріалістом, хоча він і не піддавав сумніву матеріалістичну первинність світу. Проте цей світ він не сприймав й не мислив поза свідомістю (l'esprit), яка у нього є активною творчою силою буття, що невідомо як і звідки з'явилася. Однак вона аж ніяк не є породженням матеріального світу, а швидше його антитезою. У сонеті «Коли фатальна тінь свій вирок занесла...» поет протиставляє Землю, де народилася свідомість, «від святочної зорі зайнявся геній», величному й прекрасному, але порожньому й загрозливому нічному небу, космічному простору, куди даремно Земля пломенем посилає цю вість, яку нікому прийняти.

Сам по собі матеріальний світ у Малларме - це важка і вклякла матерія, яка пригнічує свідомість і підтинає крила духові. Цей світ набуває сенсу й краси, коли закріплюється у слові, втілюється в образі й стає твором мистецтва. Проте це досягається у пізнього Малларме шляхом його розпредметнення і розречевлення, власне, підміни його іншою «матерією», що витворюється свідомістю як креативною першоосновою, генієм митця.

Це означає, що в поезії Малларме потужно проявляється модерністська тенденція, яка стане активною складовою поезії XX ст.: виражати у словах і за (чи над) ними глибинне, універсальне, не лише передавати навіяні наявним враження, почуття, думки, а творити

¹Спінозизм - вчення видатного голландського філософа XVII ст. Б. Спі-нози, в якому одуховлюється матерія.