СТЕФАН МЛЛЛАРМЕ

1842-1898

У четвірці великих французьких поетів-символістів ім'я Стефана Малларме у нас, як правило, згадується останнім, хоча за віком він старший від Верлена, не кажучи вже про Рембо. Якоюсь мірою це можна пояснити тим, що у нас він менше привертав увагу, його майже не перекладали і найменше про нього писали (що більш-менш відповідало європейській «нормі»). Однак є тут і певна внутрішня логіка, оскільки саме в Малларме рух тогочасної символістської поезії, що знаменував радикальне оновлення поетичної мови, досягає свого завершення.

Проте з часом ставало зрозумілим, що Малларме можна назвати центральною постаттю французького символізму останньої третини XIX ст. і раннього європейського модернізму. В наш час Малларме визнають «головним ідеологом і законодавцем руху символістів», враховуючи насамперед його художні шукання та відкриття, а також роль наставника молодшого покоління поетів, яких у Франції називають «малими символістами» (хоча серед них було немало першокласних поетів, із них вийшли Поль Валері й Поль Клодель, які належать до великих поетів першої половини XX ст.).

Життєвий і творчий шлях. Народився Стефан Малларме 18 березня 1842 р. у Парижі в сім'ї дрібного службовця. Під час Французької революції кінця XVIII ст. його дід був членом Конвента і належав до партії якобінців, голосував за страту короля Луї XVI; в сім'ї зберігалися якобінські традиції і звідси - політичний радикалізм у цього герметичного поета, який загалом ставився до політики й політиків із глибокою зневагою і все життя тримався від них на відстані. На відміну від Верлена, не кажучи вже про Рембо, життя Малларме не багате на визначні події, відсутні в ньому драматичні конфлікти й круті повороти долі. Все життя він викладав англійську мову, спершу в провінційних, а з 1871 р. у паризьких ліцеях. Це давало йому засоби для прожиття і почуття незалежності митця, який не підпорядковує творчість утилітарним інтересам і цілям, чим він дуже дорожив. Перші поетичні публікації Малларме відносяться до початку 60-х років. Які Верлен, він зближається з молодими поетами, що належали до групи «Парнас», і сам входить до цієї групи, очолюваної Лекон-том де Лілем. У 1866 р. у збірнику «Сучасний Парнас» з'являється