рефрену. Однак більшою мірою поетика цього твору тяжіє до живописного імпресіонізму, душевний стан поета в ньому передусім передаєтьс} живописно, в емоційно насиченому зимовому пейзажі, що дихає самої ністю і безнадією:

На мідь небосхилу, Де сутінь безкрая, Лиш місяць безсило Ступне і вмирає.

Між пасмами пари На ближнім узгір'ї Хитаються сірі Дуби, наче хмари. (Переклад Г. Конура)

Безперечно, в поезії Верлена домінує музична стихія і здебільшого «живописний мазок» підпорядковується «музичному акорду», але це не означає, що елементи живописності й пластики не відіграють у ній активної ролі. Недооцінка цієї ролі призводить до однобічних уявлень про видатного французького поета. Наголосимо, що для нього світ не тільки звучав «музичною рікою», а й розкривався в невичерпній розмаїтості форм і барв, відтінків і гри світлотіні. Ця здатність Верлена інтенсивно сприймати світ також візуально має глибоке коріння в національних мистецьких, зокрема поетичних традиціях. Французька поезія XIX ст. була незрівнянно уважніша до живописності й пластики, ніж, скажімо, німецька чи українська. У 20-30-х роках у ній розквітає пітторескний, тобто живописний романтизм, з якої виходить парнасизм.

Яскраво це проявляється в третьому циклі «Романсів без слів», у «Бельгійських краєвидах». Тут маємо різні пейзажі, сільські й міські. Сільські - це поля люцерни й конюшини, пласка рівнина «під небом, ніби з ковили», де пасуться «мирнії воли» й «корови повнобокі». Урбаністичні пейзажі діляться на пейзажі невеликих міст, що ніби вийшли з минулих часів, затишні й мальовничі, і пейзажі індустріальних міст, зокрема Шарлеруа у вірші під цією ж назвою, який є, безсумнівно, одним із шедеврів Верлена, сміливим кроком назустріч поезії XX ст. і за змістом, і за формою.

Тут постають подані динамічними, імпресіоністичними мазками «красоти», створені індустріальною цивілізацією: «швидше конури, ніж доми», важкі чорні дими заводів на небокраї, сморід і гамір, «людський піт і вереск металу», задимлене пекло, в якому не хочеться жити. Тут дається взнаки й абсолютна недовіра Верлена до прогресу й науки, чим він вирізнявся в епоху бурхливого її розвитку.

Вкажемо ще на одну з незаперечних заслуг Верлена перед французькою поезією - на оновлення й збагачення ним поетичної мови, наближення її до мови розмовної. Як писав Б. Пастернак, він «надавав мові, якою писав, тієї безмежної свободи, яка й була його відкриттям у ліриці... Паризька фраза в усій її незайманості й чарівності влітала з вулиці й лягала у строфу цілком, без найменшої силуваності, як мелодичний матеріал для всієї наступної побудови». Яскравим прикладом тут може бути й вірш «Шарлеруа» з його розмовною лексикою, нервово-поривчастим ритмом і квапливо-уривчастою інтонацією:

Де ми? Овва!

Гудуть вокзали.

Як ви сказали?

Шарлеруа!

(Переклад М. Лукаша)