котра стала своєрідною емблемою його творчості. До речі, аналізований вище вірш-маніфест «Поетичне мистецтво» був написаний водночас із цією збіркою і є для неї ніби своєрідною теоретичною проекцією. Поезії збірки писалися в основному у 1872-1873 pp. у Бельгії та Англії, і на них позначився як тяжкий душевний стан поета, викликаний суспільними обставинами і ще більшою мірою згадуваною драмою в особистому житті, так і його мандри по названих країнах. До збірки входять чотири цикли - «Забуті арієти», «Птахи уночі», «Бельгійські краєвиди» і «Акварелі», між якими існують істотні змістові й стильові відмінності. Перший із них складається переважно із суто ліричних поезій, в яких виражений тяжкий душевний стан поета в ті роки. До нього прилягає другий цикл, який заповнює образ коханої й болісні переживання поета, викликані її втратою, причому все це постає як спогад. Третій цикл - це імпресіоністичні замальовки бельгійських краєвидів, значною мірою об'єктивізовані, в яких імпресіоністичний поетичний живопис Верлена сягає чи не найвищих своїх вершин. Останній цикл за своїми провідними мотивами й тональністю поєднує попередні, його ліричне дійство перенесено в Англію, але це не «англійські краєвиди», йому надано швидше зовнішній англійський колорит.

Зміст і тональність першого циклу концентроване втілення знайшли у віршах «Плаче моє серце» і «Оця несходима нудота рівнини». Перший із них - це вірш про сум, такий глибокий, що здається він безпричинним і невідворотним. Цей безмежний сум, що заполонив серце, порівнюється з осіннім дощем, що сіється на місто, причому ці паралельні дії передаються безособовими дієсловами: («ііpleure dans топ coeur // Сотте il pleut sur la ville» - «плачеться в моєму серці // Як вощиться над містом»), що надає душевному стану поета характеру спонтанності. Віршеві притаманна гранична простота образів і приглушена мелодика, монотонність якої посилюється досить рідкісною схемою римування абаа. Всі ці компоненти форми, а з ними й «душа вірша», музика, гарно відтворені в перекладі М. Рильського:

Так тихо серце плаче, Як дощ шумить над містом. Нема причин неначе, А серце ревно плаче.

Разом із тим Рильський пожертвував у своєму перекладі майже всіма внутрішніми римами, деякими алітераціями оригіналу, і це виправдано тим, що погоня за їхніми українськими відповідниками призвела б до втрати найважливішого - простоти й задушевності інтонації, тієї дитинно-довірливої скарги, з якою виливається у Верлена сум серця:

Найтяжчий, певно, сум -Без гніву, без любові, Без ревнощів, без дум -Такий нестерпний сум.

Іншого характеру вірш «Оця несходима нудота рівнини», де той же душевний стан поета, глибокий смуток втілюється у зимовий пейзаж, у «несходиму нудоту рівнини», де «сніг, як піщини, ледь видимо бли-ма». Музична основа наявна і в цьому вірші Верлена, вона виявляється не тільки в його мелодійності, а і в його компонуванні, в повторі строф: першої і останньої (шостої), другої і четвертої, в появі подвійного