Не вдаючись до докладних порівнянь цих перекладів з оригіналом і одного з одним, звернімо увагу на найістотніші ознаки. Всі перекладачі зосереджуються передусім на музичності вірша, бо без її відтворення, як писав ще М. Зеров, «не може бути елементарно пристойного перекладу Верлена». Однак при цьому вони йдуть досить відмінними шляхами. Г. Кочур близько відтворює словесно-образний ряд оригіналу й прагне зберегти згадану його інструментованість, знаходячи відповідники в українській мові (осінніх - голосіннях); загалом його переклад слід визнати найадекватнішим. Власне, цим же шляхом пішов і Борис Тен, але в його перекладі у верленівській милозвучності з'явилися перебої і майже прозаїзми («вперто, без жалю // Серце вражають // Непритомне»). Інший підхід знаходимо у М. Лукаша: він обирає інший, ніж у автора, звуконаслідувальний ряд, у нього мелодійність вірша сміливо переводиться в інший регістр («Ячать хлипкі І/ Хрипкі скрипки І/ Листопада»), внаслідок чого підвищується експресивність перекладу, який, однак, зберігає внутрішню відповідність оригіналові. Десь посередині між цими перекладацькими інтерпретаціями знаходиться переклад С. Гординського, в якому ослаблюється фонічна структура «Осінньої пісні» й увага зосереджується на відтворенні 'її настрою.

Тут необхідно додати, що музичність Верлена - це не лише мело-дичність, наповнення його віршів асонансами й алітераціями, повторами й підхопленнями. Музична стихія проймає всю його поезію, він належить до тих поетів, у яких, кажучи словами близького йому в цьому плані П. Тичини, «горять світи, біжать світи музичною рікою», і в їхньому поетичному вислові особлива роль належить звукові - звичайно, в музичному значенні слова. Орієнтованість на музику охоплює у нього й глибший, світоглядно-естетичний рівень.

Як відомо, музика, при всій її чуттєвій наповненості, разом із тим є мистецтвом, що виражає внутрішнє, духовно-душевне, абстраговане від предметної конкретики буття, його емпірики. І тут Верлен через музику вступає у сферу французької символістської поезії. Французьким символістам було притаманне розуміння музики як мистецтва, котре, на відміну від інших, що дають «відбитки явищ», неопосеред-ковано, самою своєю «матерією» виражає їхній глибший сенс і тим самим «претендує на світ потаємного». Так вона зближається із символом і переймається його завданнями, що чи не найраніше проявилося в поезії Верлена. Музика в ній стає своєрідною мовою, що виражає потаємні сутності буття. Потрібно зазначити, що в поезії Верлена імпресіонізм еволюціонував настільки, що виробив художню систему, здатну з'єднатися із символом, з ідеєю, стати конкретною і відчутною оболонкою абстрактного.

«Романси без слів». Цей процес завершується в збірці Верлена з парадоксальною, але промовистою назвою «Романси без слів» (1874),

В осінню глиб Ввіллявся хлип Віоліни Із серця дна Надокучна Туга лине

(Переклад С. Гординського)

Ячать хлипкі Хрипкі скрипки Листопада їх тужний хлип У серця глиб Просто пада (Переклад М. Лукаша)