декларує традиційне розуміння завдань поезії як втілення Ідеалу й Краси, віддає, принаймні теоретично, перевагу повній і звучній римі, заявляє, що «неспокійна й немічна уява не відміняє вимог розуму». Відповідно до настанов парнасизму він прагне творити об'єктивну й надособистісну поезію, зорієнтовану на живописання об'єктивного світу й філософсько-наукові медитації. У «Сатурналіях» значне місце посідають поезії на теми й мотиви образотворчих мистецтв, зокрема живопису й графіки (цикл «Офорти»), що полюбляли парнасці й охоче практикували у своїй творчості.

Слід зазначити, що Верленові було тісно в рамках поетики парнасизму, більше того - вона не відповідала складові його обдаровання ліричного поета. І він, усупереч наведеним деклараціям, часто дає волю своєму обдарованню і пише поезії, в яких знаходимо чи принаймні вчуваємо «справжнього Верлена». В цих поезіях він фактично пориває з парнасизмом і приходить до художньої системи, йому протилежної, до творення поетичного імпресіонізму. Відбувається це в час стрімкого розквіту імпресіонізму в живописі (того ж 1866 p., коли з'явилися «Сатурналії», відбулася перша виставка імпресіоністів) і синхронно з його проявами в прозі (роман Е. і Ж. Гонкурів «Жерміні Ласерте», опублікований того ж року).

Зміст багатьох поезій збірки, зокрема таких її циклів, як «Меланхолія» й «Сумні пейзажі», становить вираження переживань поета, його душевних та емоційних станів, що вже є суто верленівською рисою. У них знімається протиставлення суб'єкта й об'єкта, «Я» і зовнішнього світу, котрі зливаються. Природа залишається природою і водночас, сказати б, стає людиною - у тому розумінні, що на неї переноситься людський зміст, природний пейзаж стає «пейзажем душі» поета, як, наприклад, у вірші «Містичні вечорові зблиски», де

І серце, й ум немов у сні тремкім -Мішаються у захваті п'янкім І спогади, і зблиски вечорові.

(Переклад М. Лукаиіа)

Водночас ці вірші Верлена пройняті музичністю, яка стає активним виражальним засобом його поезії. З особливою виразністю ця її роль проявилася в знаменитій «Осінній пісні», вміщеній у «Сатурналіях», але про неї йтиметься далі.

В основному імпресіоністичною є наступна збірка Верлена «Галантні свята» (1869), однак її імпресіонізм досить специфічний. У ній предметом чи побудником імпресіоністичних вражень є не безпосередні реальності, що в цілому притаманне цій течії, а світ культури минулого, культури рококо «галантного» XVIII ст. Вірші цієї збірки -це своєрідні поетичні ремінісценції живопису й театру, стилю життя й передчувань уже далекої рокайної¹ культури аристократичного суспільства, для якої сенс життя полягав у чуттєвих насолодах. У поезіях збірки проходять різні персонажі, але це швидше не живі істоти, а маски й маріонетки, які розігрують невеселий маскарад «галантного віку». Проходять вони у «витворному краєвиді душі», ці

1  Рокайна - від рококо.