Йому рішуче неприйнятні чисті кольори і любі відтінок та півтон, бо «відтінок лиш єднати може // Сурму і флейту, мрію й сон». Поет повстає проти раціоналізованої поезії, що засновується на «вбивчому дотепі, жорстокому розумі й нечистому сміху» та на правилах риторики, якій він закликає «хребет скрутити». Тут добігає кінця боротьба з риторичною традицією у європейській поезії, з підпорядкуванням поетичного вислову законам і правилам красномовства, що відбулося в пізній античності й було перейняте класицизмом. Особливо тривалою й гострою ця боротьба була у французькій поезії, де класицизм пустив найглибше коріння, її повели ще романтики, а продовжили й завершили символісти, зокрема Верлен.

Та передусім від ліричної поезії Верлен вимагає музичності. Його вірш-декларація починається категоричним твердженням: «Найперше - музика у слові!» і завершується не менш категоричним закликом: «Так музики всякчас і знов!» Як згадувалося, ця орієнтація на музику виявилася вже в його першій збірці, в «Сатурналіях», зокрема в «Осінній пісні». В ній мобілізуються звукописні засоби мови, більше того - маємо евфонічну організацію вірша, яка створюється шляхом добору та поєднання звуків. М. Некрасов зазначав, що справжній поет одним вдалим звуконаслідуванням може виразити більше, ніж пересічний поет цілим віршем. Верленівська «Осіння пісня» засновується на звуконаслідуванні, яке перебирає функцію головного виражального засобу. Вся вона інструментована на протяжливі носові звуки an-, en-, on-, якими багата французька мова, і ця музична домінанта вірша чудово виражає осінній душевний стан поета, коли «все в'яне й вмирає» і він відчуває себе «мертвим листком», який жене «злий вітер». Для ілюстрації наведемо хоча б першу строфу оригіналу:

Les sanglots longs Des violons

De l'automne Blessent mon coeur D'unelangueur

Monotone¹.

В «Осінній пісні» теж зливаються внутрішній і зовнішній світи, але тут поданий імпресіоністичними штрихами осінній пейзаж уже цілком перетворюється на «пейзаж душі», який до того ж перекодо-вується в мелодію. Звідси незвичайна складність перекладу «Осінньої пісні» (і багатьох поезій Верлена) на інші мови, зокрема на українську. Серед українських перекладів слід виокремити переклади Г. Кочура, Бориса Тена, М. Лукаша і С. Гординського.

Ось як відтворюється в них наведена вище перша строфа: Неголосні Довгим квилінням

Млосні пісні Скрипки осінні

Струн осінніх Монотонно

Серце тобі Вперто, без жалю

Топлять в журбі Серце вражають

В голосіннях Непритомне

(Переклад Г. Кочура) (Переклад Бориса Тена)

1  «Довгі ридання // Скрипок осінніх // Ранили моє серце // Млістю монотонною».