який засудив його до дворічного ув'язнення. Вийшовши на волю, він повертається у Францію і опиняється в тяжкій ситуації: дружина розлучається з ним, його позбавляють батьківських прав, друзі теж відвертаються від нього. Вкрай пригнічений, Верлен звертається до Бога, відбувається його повернення до християнства. Однак утриматися на цій стезі він не може, були й спроби зайнятися фермерством, жити близько до природи, але з цього теж нічого не виходить.

В останні два десятиліття Верлен веде богемне життя, не раз ще за борги й дебоші потрапляє до в'язниці, час від часу лягає в лікарню, щоб від такого життя перепочити. До речі, в його літературній спадщині є дві книжки спогадів «Мої в'язниці» й «Мої лікарні», що є рідкісним, якщо не унікальним явищем у літературі. Поступово згасає поетичний талант Верлена, він це усвідомлював і драматично переживав. Однак його слава зростала, французькі поети після смерті Леконта де Ліля 1891 р. обирають П. Верлена «королем поетів», молоде покоління символістів знаходить у ньому свого наставника. Помер поет у лікарні 8 січня 1896 р. й був похований на урядову субсидію.

Слід ще сказати про складну й суперечливу особистість Верлена. Репутація, яка склалася за життя поета і яку «сформулював» Ж. Ренар («у Верлена геніальність божества й серце свині»), виявилася стійкою й після його смерті. Проте вона дуже однобічна й несправедлива. Люди, які добре його знали, засвідчують, що він був людиною м'якою, мирною, делікатною, на рідкість коректною і витонченою. І разом з тим -психічно неврівноваженою, схильною до депресії і неконтрольованих вибухів люті, які з'являлися у нього у стані сп'яніння, провокувалися алкоголізмом, на який він страждав дедалі більшою мірою. Звідси скарги в його поезії «на зелену фею абсенту» як згубницю. І ще одна його істотна психологічна риса - він легко підпадав під впливи. Тут передусім згадується вплив Рембо, який справді став злим генієм у долі Верлена. Хоча Верлен був на десять років старший від сімнадцятилітнього Рембо, він цілком підпав під його вплив. У характері «бідного Леліана», на відміну від Рембо, не було рис авантюрництва й бродяжництва, але він покинув сім'ю й відправився з ним у блукання, з чого розпочався другий період його життя, про який вже сказано вище.

Від парнасизму до імпресіонізму. Писати Верлен почав рано, ще будучи учнем ліцею. Згодом він став членом літературного гуртка, що склався з його товаришів по службі. Перший його вірш з'явився друком 1863 р. Це був час, коли у французькій поезії домінував парнасизм, і молодий Верлен пристає до парнасців, друкується в їхніх збірниках «Сучасний Парнас». У 1866 р. виходить друком його перша збірка «Сатурналії», яку поет присвятив тим, хто народився під фатальним знаком Сатурна і не зазнає у своєму житті спокою та щастя.

Задумана й здійснена в середовищі парнасців, збірка значною мірою має відповідний до їхніх принципів характер. У ній Верлен ще

Малюнок П. Верлена.

Рембо та Верлен на вулицях Лондона