Бачу, вершник лине На баскім коні... Друже мій далекий, Вість подай мені! (Переклад М. Рильського)

Слова відіграють у Фета особливу роль: вони ніби підкоряються музиці, стають подібними до нот або музичних фраз. Так, у вірші, що містить усього 8 рядків (як і попередній), чотири рази, на початку кожного двовірша, повторюється своєрідна «мелодія»: «Тільки у світі і є...» Її гучна урочистість контрастує щоразу з підкреслено тихим «супроводом», бо виокремлюються незначні, скромні й дуже особисті деталі: «шатро кленів», «променистий дитинно-задумливий погляд», пахуче вбрання «милої голівки», зворушливий нерівний проділ зачіски... Отже, інтимне переживання ліричного героя, перетворюючись на «музику», набуває всесвітнього, всеосяжного значення: «Тільки у світі і є...» На думку поета, така «музика» здатна залишатися у душевних глибинах, повертаючись інколи до людей далеким незабутнім відлунням.

Разюча сміливість і несподіваність порівнянь у ліриці Фета відповідає напруженому переживанню поетом цієї дивної * музики». При цьому творче збудження, натхнення високою мірою властиві як ліричному герою, так і його оточенню. Всі речі довкола ніби пронизуються музикою творчого захоплення, все вщерть переповнюється передчуттям найвищої гармонії. Ось місячної ночі герой слухає спів коханої. Аж до вранішньої зорі звучить рояль, і вона співає йому, а до вікон вітальні заглядає сад. «Садибною», поміщицькою лірикою називали подібні вірші прибічники громадянської, революційно-демократичної поезії. Проте яка непереможна чарівність у кожному рядку Фета! Перше речення - аж занадто просте й коротеньке: «Сяяла ніч». А далі, звичайно, мусить з'явитися повний місяць, причина цього «сяяння». Однак натомість зустрічаємо несподіваний і дуже точний образ саду, який, мов чаша, по вінця «наповнений місяцем». Тобто, замість небесного тіла і його «нематеріального» світла на землі, маємо магічне поєднання саду й місяця.

З першого ж рядка виникає відчуття чогось урочистого, чудесного. Живі місячні промені, ніби переливаючись через край живої чаші саду, лягають на підлозі «вітальні без вогнів», майже торкаючись до ніг закоханої пари. Отже, у романтичній напівтемряві - лише живе тремтливе світло і музика. «Рояль був весь розкритий» - цей образ стає символом розчахнутості сердець, цілковитої відкритості душ, до знемоги переповнених почуттям кохання: «Струни в нім бриніли, як і серця у нас...» Замість звичних виразів - серце бриніло піснею або тремтіло чи дрижало від пісні - Фет вживає інший відмінок, інший прийменник: «за піснею твоєю». І читач не може визначити, хто ж сидить за роялем: ніби жива пісня сама себе грає, а струни роялю і серця закоханих тремтять, дрижать, бринять «за піснею». Так вітальня переповнюється музикою, як сад місячним сяйвом, утворюючи єдиний простір чаклування.

Подвійне ворожіння місяця й музики зумовлює переживання героями такої повноти буття й неймовірного, нестерпного щастя, яке мусить вилитися у сльозах. «Ти співала до зорі, знемагаючи в сльозах»,