клад, весняний щебіт ластівки і свист санок, що мчать по снігу, - хіба можна уявити таке поєднання? А поетові виразно чується у напівсні саме така гармонія неймовірного. Або вранішня пісня жайворонка звучить раптом серед сльотавої імли пізнього вечора... Поет навіть жахається цього неможливого співу: «гнучкий, жвавий, звучно-ясний» голос «прекрасного гостя ранку» несумісний з «пізньою, мертвою годиною». Однак пам'ять про ці звуки залишається як свідчення того, що світ є наскрізь проникним для поета, що час і простір підвладні його творчій уяві.

Лірика Тютчева стала своєрідним «еталоном» філософської поезії. Сучасні дослідники літератури відзначають зростаючий вплив його творчості на розвиток поетичної думки не лише в Росії. Геніальне відчуття складності світу, прозирання в глибинні джерела буття, інтелектуальна насиченість визначають сучасне звучання цієї поезії. Тют-чев навчає нас розуміти світ і самих себе, виховує «космічне відчуття» безмежності всесвіту і любов до природи. Водночас витонченість і пластичність образів, граційність ліризму ще за життя принесли Тют-чеву славу «ясновидця краси». Торкаючись найзагальніїйих начал буття, взаємин людини і природи, загрози історичних та космічних катаклізмів, «поет мислі» вражає читача індивідуально-інтимним стилем своїх творів. Фет визначив цю якість поезії Тютчева лермон-товським рядком: «Я не з тобою - з серцем говорю». Дійсно, більшість ліричних шедеврів Тютчева - це ніби розмова із самим собою. Сучасники поета згадували про те, що він постійно про щось замислювався, імпровізував за будь-яких обставин, записував начерки віршів на клаптиках паперу, про які міг відразу ж забути або знищити, не надаючи їм жодного значення. «Мудрець Тютчев» - так говорив про нього Тургенєв; Л. Толстой, характеризуючи одного із своїх героїв, записав: «Широкий, розумний, як Тютчев», - а в одному з листів зізнався: «Без нього не можна жити...»

В українській літературі XX ст. найбільш близькою до тютчевської традиції є, зокрема, могутня, прекрасна і трагічна поезія В. Свідзинсь-кого. Чимало творів Свідзинського свідчать про глибинний діалог із геніальним російським поетом (зокрема вірші «Із мурованого покою...», «Холодна тиша. Місяцю надламаний...», «Блукаю вдень, то в луках, то в гаю...», «Довіку б тут...», «Умруть і небо, і земля...»).

Запитання і завдання

l. Які характерні риси романтичної поезії властиві творчості Тютчева?

2. Що споріднює твори Тютчева з поезією Гейне?

3. Якою постає природа у тютчевській ліриці? У чому вбачає поет основну відмінність між природою та людиною?

4. Назвіть основні мотиви філософської лірики Тютчева.

5. Чим зумовлена трагічна забарвленість теми кохання в поезії Тютчева?

6. Порівняйте вірші «Весняні води» і «Весняна гроза» (у перекладі М. Рильського). Що ви можете сказати про образ весни у цих творах?

7. Про який саме календарний час йдеться у вірші «Я знаю в прарсені пору...»? Аргументуйте свою відповідь, спираючись на аналіз тексту.

8. Як ви розумієте смисл вірша «Silentium!» (у перекладі Юрія Клена)? До кого, на вашу думку, звертається поет?