(«Дума за думою, хвиля за хвилею...»). Романтичне переживання безмежності життя, невичерпності його сил поєднується у Тютче-ва з відчуттям (теж властивим романтизмові) «тісноти» буття, обмеженості життєвих ресурсів. Цивілізацію поет сприймав як «золотий міраж», а тому і цивілізована людина є ніби оманним образом власної думки. Натомість єднання з «матір'ю-Землею», споглядання її могутнього життя дарує «світлу мрію» творчого натхнення - таку ж природну, як гілка квітучого бузку.

Близькі дружні стосунки єднали Тютчева з Генріхом Гейне, на творчість якого російський поет відгукувався до кінця життя, цитуючи або перекладаючи вірші свого німецького друга. Обом поетам високою мірою властиві витонченість думки і любов до парадоксів, до несподіваних завершень ліричного вірша, так званих «пуанів». Дотепність Гейне, його дошкульна іронія також притаманні Тютчеву. Невипадково він переклав вірш Гейне «Запитання», в якому юнак на березі дикого моря благає, щоб хвилі підказали йому розв'язання загадки життя: що таке людина; звідки і куди вона йде; хто живе над зоряним склепінням землі? Шумлять і нарікають на щось, як і завжди, хвилі, і дме вітер, і мчать хмари, «і зорі світять холодно-ясно»... Однак романтична картина цілком несподівано завершується іронічним висновком: «Дурень стоїть - і чекає на відповідь!» Ця іронія нагадує чотиривірш Тютчева, який починається словами: «Природа - сфінкс». (Сфінкс, як відомо з античної міфології, - це крилате чудовисько з лев'ячим тулубом та жіночим обличчям, яке вбивало всіх людей, що не могли відгадати його загадку). Розвиток думки Тютчева є несподіваним і парадоксальним: саме тим людину спокушає і губить природа, що, можливо, жодної загадки вона споконвіку не мала і не має... Безбоязність думки і лаконізм зумовлюють властиву як Гейне, так і Тютчеву афористичність. Слово «афоризм» походить від грецького дієслова, що означає «обмежую»; так називають думку, висловлену в гранично короткій і виразній формі. Афористичність лірики Тютчева має особливу ознаку: його філософські мініатюри є не стільки наслідком, скільки самим процесом мислення (пригадаймо вірш «Silentium!»). Тому ці твори відповідно діють на читача - збуджують уяву і спонукають до роздумів.

«Все в мені, і я в усьому!..» - що означає ця філософська формула Тютчева з вірша «Тіні сизі сумістились...»? Здавалося б, йдеться про тотожність людини і всесвіту, мікрокосму і макрокосму. Однак чому вірш пронизаний такою тривогою, почуттям невимовної туги?

Тут, як завжди у Тютчева, думка нероздільно поєднана з чуттєвим переживанням та прагненням осягнути неосяжне. Велику роль при цьому відіграє природне оточення, пейзажні замальовки. У цьому вірші присмерк надвечір'я, коли сонця вже немає, а місяця й зірок ще не видно, змінює звичну картину світу. Зриме небо і зрима земля ніби зникають, натомість простір заповнюють сизі тіні. Людина не здатна розрізняти будь-які деталі, і через те рух життя стає для неї лише чутним, а не видимим. Наче перед початком творення світу все зли

Письмовий стіл Ф. Тютчева