рядок більше подібний до живої формули буття, ніж до людської мови. Вслухаймося, як звучить цей тютчевський рядок: «Мьісль изреченная єсть ложь... » Гнучке, живе, пульсуюче слово «мьісль» стикається з мертвотним, убивчим за своїм одноманітним звучанням словосполученням «из-ре-чен-на-я-есть», а кінцеве «ложь» - ніби чорна дірка, пастка, що чатує на здобич. На щастя, цей славетний сумний вислів є не висновком, а темою вірша «Silentium!». «Мовчання!» - сама назва твору засвідчує, що тут йдеться про заклик до уваги, духовної зосередженості, внутрішнього слуху: Весь вірш бринить відлунням тих найглибших істинних смислів, які можна вловити «в душевній глибині» й відтворити за допомогою того ж слова - «прореченої думки».

У цьому полягає парадоксальність філософської лірики Тютчева: тут немає жодних «готових істин» чи остаточних висновків - лише жива думка серед живих протиріч життя. Звучання поетичного тексту набуває при цьому особливого значення: ритм слугує думці, передає її «невиражальні» у слові відтінки. Перекладати таку поезію іншою мовою надзвичайно складно - треба не лише володіти відповідною поетичною майстерністю; крім таланту, треба мати дуже високий рівень духовної культури. Зважитися перекласти Тютчева українською мовою могли, скажімо, такі поети, як М. Рильський та Юрій Клен...

Особливо складно відтворити точність тютчевського слова, лаконізм і образно-змістовну місткість його поезії. Так, у короткому вірші про кохання Тютчев називає образ далекої милої «незабутнім », «недосяжним» і «незмінним» - таким, що є перед поетом «скрізь, завжди», немов зірка на небі вночі. Однак удень не можна побачити зірку на небі! Вчитуючись у текст, розуміємо, що вірш має трагічний зміст (цей твір написано на десяті роковини смерті першої дружини Тютчева). Кохана жінка, якої вже давно немає на землі, стає ніби «небом» для душі поета: сонце щастя згасло, але пам'ять і жагуча мрія все ще сяють, мов незгасна зоря. Саме ці тонкі відтінки змісту передає М. Рильський у перекладі вірша:

Іще горить в душі бажання, Ще манить зір краса твоя, Крізь любі спогади туманні Іще ловлю твій образ я. Твій образ милий та прекрасний Всякденно видиться мені, І недосяжний, і незгасний, Немов зоря в височині.

Так само майстерно відтворює химерну мінливість метроритмічного малюнку хрестоматійно відомого вірша Тютчева «Есть в осени перво-начальной...» Юрій Клен («Я знаю в праосені пору...»). Мінливість ритміки відіграє дуже важливу роль: таким чином передаються різні настрої, різні життєві «ритми» (праці й споглядання, наповненості

Ф. Тютчев. Робота невідомого художника. Початок 1820-х років