1803-1873

Повне зібрання віршів Федора Тютчева становить лише одну, досить невелику, книжку. Однак, як слушно зазначив А. Фет, вона вагоміша за безліч томів.

Хоча Тютчев-поет з'явився в російській літературі ще за життя Пушкіна і привернув до себе його схвальну увагу, але він надовго зникає зі сторінок часописів і з пам'яті більшості читачів. Тому, коли Тютчев після 20-літньої відсутності (був на дипломатичній службі) повертається з Німеччини до Росії і починає друкуватися, його сприймають як «другорядного поета» старшого покоління. Важливим поворотним моментом у літературній долі Тютчева стала стаття Некрасова 1850 р. «Російські другорядні поети», в якій тодішній лідер нового літературного напряму, кумир молодого покоління, рішуче заперечив «другорядність» тютчевської поезії. Автор статті поставив Тютчева в один ряд із Пушкіним та Лєрмонтовим і висловив сподівання, що його вірші займуть належне місце серед «кращих творів російського поетичного генія». Саме Некрасов повернув читачеві й літературі Тютчева - і як автор першого критичного нарису про його творчість, і як видавець журналу «Современник», у якому 1854 р. було вміщено понад 100 віршів поета. Того ж року, за участю Некрасова, вийшло друком підготоване Тургенєвим перше зібрання віршів Тютчева. Щоправда, «популярним» поет не став, та й не прагнув цього ніколи; він засяяв як далека недосяжна зоря, як сліпуча неприступна снігова вершина російської поезії другої половини XIX ст. «Про Тютчева не сперечаються, - писав Тургенєв у листі до Фета, - хто його не відчуває, тим самим доводить, що він не відчуває поезії».

Проникливий і далекоглядний політик та дипломат, чутлива і пристрасна людина, Тютчев належав своїй історичній добі, глибоко переживав її події. Однак його поезія має позачасовий вимір; можна навіть сказати, що вона долає звичні уявлення про літературу: це поезія мислі, втаємниченої думки, що пронизує всесвітнє життя, мов блискавка, залишаючи після себе «громові стріли» незвичайних слів. Загадкової сили сповнені ці слова: начебто прості й зрозумілі, вони водночас містять такий глибокий зміст, викликають такі суперечливі тлумачення, що читач мимохіть знову і знову повертається до цього словесного дива. Здається, що кожний звук тут «мислить», і віршовий